Розділ 13. Не забутись

Кілька днів проходять спокійно. Ольховський більше не давав про себе знати, тим самим заспокоївши моє полохливе серце. Можливо мені дійсно пощастило, коли Дмитро заїхав за нами в готель і тепер Макар думає, що я у стосунках. Сподіваюсь, це змусить його здатись і перестати переслідувати мене.

Разом з тим, хвилюючись а брата, я намагалась поговорити з ним, але ця розмова ні до чого не привела. Мені необхідно було розпитати про криптовалюту, якою він займається, але він був зовсім не говіркий. Лише запевняв мене, що причин для хвилювання немає і що скоро він стане казково багатий. От тільки я вже чула подібне раніше і від цього мені ставало ще більш тривожно.

Добре, що сьогодні я мала можливість виговоритись. В мене було небагато подруг, але з Тетяною ми підтримували зв'язок протягом всіх років, що мене не було в місті. Останній раз ми бачились ще коли Аліса народилась, тому я була надзвичайно рада, коли подруга запропонувала зустрітись. Я готувала каву і торт для нашої зустрічі, проте коли Таня з'явилась на моєму порозі з пляшкою вина і сиром, все пішло не за планом.

- ...слухай, а ти впевнена, що він досі з тією Іриною? - задумливо питає подруга після моєї довгої розповіді про появу Макара в моєму житті.

- Я вже ні в чому не впевнена, - сумно зітхаю, - але це нічого не змінює.

- Ну не скажи, - відверто натякає на щось, проте я не вловлюю її натяків.

- Тобто?

- Сонь, вам треба відверто поговорити.

- Про що?

- Про вас! - награно обурюється, наче я якесь безглуздя питаю, - у вас було таке кохання! Я досі згадую яка ти окрилена була в той час, коли ви були разом.

- То було давно... - не можу приховати смутку в голосі.

- І що? Знаєш, я не вірю, що він випадково виник знов в твоєму житті. Тим паче, він має право знати, що у нього є дочка...

- Тихіше ти, - перебиваю подругу і кидаю погляд на двері, переконуючись, що Аліса нічого не почує, граючись в сусідній кімнаті.

- Чого ти боїшся? - з докором в голосі питає подруга.

Я знаю відповідь на це питання, але навіть вимовляти її не хочу. Бо як тільки подумаю про те, що Макар знов розіб'є мені серце, відчуваю гіркоту в роті.

- Для чого починати те, що приречено на провал? - питаю в порожнечу, і навіть не очікую відповідь на своє питання.

- Це ти сама так вирішила?! - з докором промовляє подруга.

- Таню, я вже не така наївна, як раніше. Я не вірю, що в нього є почуття до мене. Бажання розважитись, хіть, ностальгія... Можливо. Але точно не кохання! Якби він кохав, він не викинув би мене зі свого життя п'ять років тому...

Ці слова вириваються з мене на одному диханні. А разом з ними я відчуваю як сльози підкочуються до очей.

- Дівчинко моя, - подруга встає з-за столу і обіймає мене.

Дружня підтримка дозволяє дати волю емоціям. Не тільки розмови, але спогади й думки про Макара змушують мене відчувати біль в грудях. Мені важко про нього розмовляти, але від підтримки подруги стає легше.

- Я знаю, що тобі потрібно! - з захватом вигукує подруга, - тобі потрібно відволіктись!

- Що ти вже надумала? - всміхаюсь, очікуючи на її шалені ідеї.

- Ми сьогодні підемо в клуб!

- Що? - всміхаюсь, - не вигадуй!

- Чому ні? Ти сама казала, що Сашко сьогодні вихідний, ще й збирається до тебе прийти! Не можна нехтувати таким шансом.

- Вибач, подруго, але ні.

- Так, - обурюється і встає з-за столу, - я не дозволю тобі сидіти і журитись в чотирьох стінах. Пішли!

- Куди? - дивуюсь її цілеспрямованості.

- Шукати тобі щось відверте і розпусне.

Тетяна впевнено крокує в кімнату і розчиняє шафу з одягом. Ми з Алісою розгублено спостерігаємо як вона перебирає вішаки в пошуку якоїсь сукні.

- Ось! Те, що треба! - радісно вигукує і демонструє маленьку чорну сукню, яку я вдягала лише один раз в житті.

- Дуже смішно, - не приховую сарказму.

- А я не жартувала! Вдягай, я тобі макіяж зроблю.

- Таню, припини, я нікуди не піду.

- У тебе немає вибору! Не сьогодні, Соню, не сьогодні... - вона захопливо розглядає сукню, мабуть вже вигадуючи мій образ на сьогоднішній вечір.

Проте в мене немає жодного бажання чепуритись, тим паче, кудись йти. Останній раз я була в подібних закладах ще коли ми з подругою працювали в одному клубі. І за роки материнства я взагалі розучилась веселитись. Всі мої розваги проходили в пісочницях і на дитячих майданчиках.

- Всім привіт, - на порозі лунає голос брата, що привертає нашу увагу.

- Привіт-привіт, - всміхається подруга, - Сашко, до тебе справа на мільйон!

- О, початок мені вже подобається, - радісно відповідає він, але мене ці слова лише пригнічують.

- Треба щоб ти сьогодні попрацював нянькою, - продовжує подруга.

- Без проблем, - відповідає Сашко і переводить свій погляд на мене, - кудись зібрались?

- Ні, це Таня вигадує, - промовляю, не сприймаючи всерйоз її наміри.

- Нічого подібного, - обурюється подруга, - ми йдемо в клуб і крапка!

- Давай краще знайдемо якийсь фільм, - намагаюсь відволікти подругу від збирання, беру пульт і тягнусь, аби ввімкнути телевізор.

От тільки переді мною виникає висока постать брата, що затуляє доступ до екрану. Я здивовано дивлюсь на нього, не розуміючи що він намагається зробити,в той час як він говорить до мене:

- Сістер, сходи погуляй, - наполегливо промовляє, - досить сидіти вдома.

- Та ви що, змовились?! - обурююсь, переводячи погляд то на подругу, то на брата.

- Ще б пак! - всміхається Тетяна і підморгує Сашкові.

Той вдоволено всміхається, і я розумію, що в мене немає шансу виграти наполегливості цих двох.

І ось ми вже сидимо з подругою за баром, продовжуючи обговорювати особисте життя. Роки не змінили Таню, вона постійно шукала того самого, але не знаходила і все більше розчаровувалась в чоловіках. Після кількох коктейлів і розповіді про її невдалі стосунки, нам захотілось забути про всі негаразди і просто повеселитись.

- Це мій улюблений трек, - прислухається до музики подруга, - ходімо.