Розділ 12. День потрясінь

Коли віддаляюсь від кабінету відстань між мною і Макаром повертає мене в реальність. Крокую коридором готелю і вже навіть не пам'ятаю, що я тут роблю. Всі думки лише про нього. Мене лякає все, що відбувається між нами. Лякає його бажання бути ближче. Я взагалі хотіла б не чути і не бачити його, але відтоді як ми випадково зустрілись, він не зникає з мого життя.

Отримавши дзвінок від брата, мені вдалось трохи вгамувати своє внутрішнє хвилювання і зануритись в робочу атмосферу. Сашко пообіцяв забрати мене з готелю, якщо я закінчу протягом наступної години, тому я досить швидко впоралась з роботою і забрала Алісу, яка вже встигла скуштувати декілька видів морозива в ресторані готелю.

- Мені подобається ходити з тобою на роботу, - задоволено промовляє донька, коли я веду її за руку до виходу.

Всміхаюсь від її сяючого личка:

- Подобається прогулювати садок і їсти морозиво досхочу?

- Ну не зовсім... - задумується над моїми словами, - в садочку добре, але сьогодні і без нього було цікаво.

- І що тобі найбільше сподобалось?

- Морозиво! - захопливо промовляє.

Не можу втриматись від сміху. Така вона вже мила, коли задоволена. Виходимо крізь скляні двері на вулицю. Я обертаюсь навколо і розумію, що Сашко ще не приїхав. Натомість, я зустрічаюсь з темним пекучим поглядом, що належить чоловіку, який стоїть осторонь, допиваючи каву.

Одразу відвертаюсь, бо несила утримувати наш зоровий контакт.

- Мамо, дивись, смішний Макар.

Кидаю погляд на дитину. Мені не подобається, що вона встигла з ним познайомитись, але це вже ніяк не виправиш. А от більше ніколи не допустити, щоб вони зустрілись — це я можу. От тільки я шкірою відчуваю, що він наближається.

- Підкинути? - лунає його голос за спиною.

Обертаюсь і вдивляюсь в нього:

- Ні. За нами зараз приїдуть.

- Обіцяю довести вас цілими і неушкодженими, - вперто наполягає.

Навіть не збираюсь погоджуватись на його пропозицію. На щастя, я помічаю машину друга Сашка, яку він іноді брав. Ще зі шкільних часів у брата був кращий друг Дмитро. Раніше я йому навіть подобалась, і хоча він ніколи мені в цьому не зізнавався, але я помічала це в його поглядах.

Я так зраділа, що мені більше не доведеться ніяковіти в компанії Макара, що почала всміхатись, як тільки помітила машину. Сподіваюсь, Сашко не гарячкуватиме і зустріч з Макаром пройде спокійно.

От тільки коли машина зупиняється біля нас і вікно авто опускається, я бачу перед собою не брата, а його друга, який радісно вигукує:

- Привіт, принцеси! Карета подана!

Я кидаю погляд на Макара, що стоїть поруч. Ві стискає щелепи так, що здається зараз пар з вух піде. Долоні стиснуті в кулаки. А лютий погляд пропікає Дмитра і його машину. Така реакція викликає в мене лише захват. Дмитро приїхав саме вчасно. Нехай тепер Макар помучиться, розмірковуючи ким мені доводиться цей чоловік. Сподіваюсь, тепер він відступить і більше не намагатиметься мене підкорити.

- Привіт, - широко всміхаюсь Дмитру, аби ще більше роздратувати Макара.

Веду доньку до машини і допомагаю сісти в салон. Як тільки ми рушаємо, я кидаю останній погляд на Ольховського, який виглядає настільки злим, що його обличчя навіть почорніло від люті.

Тепер моя черга відчувати себе господинею ситуації. Видихаю, заспокоюючись. Але в наступну мить мене дивує Аліса, що на прощання маше Макару рукою. Машина від'їжджає, а я звертаюсь до неї:

- Доню, не слід махати незнайомцям.

- Він не незнайомець, він мій друг! - впевнено заявляє.

- Зайчику, друг - це той, кому можна довіряти, кого ти добре знаєш. А цього чоловіка ти лише похапцем бачила в готелі.

- Ні, ми з ним гуляли, - продовжує заперечувати, - а ще мені сподобалось в його кабінеті. Тільки малюнки в нього не такі кольорові, як мої.

Мене шокують слова дитини і я починаю розпитувати її про подробиці. Коли вона розповідає як познайомилась з Макаром, я ледь не непритомнію. Поки я була зайнята роботою, Аліса знайшла свого батька, ще й познайомилась з ним! Все ще гірше, ніж я могла собі уявити! Мені страшно подумати які наслідки матиме їх зустріч. Сподіваюсь, вона не розповіла нічого зайвого Макару...

Просто жах! Хапаюсь за голову і не можу зрозуміти де я схибила, коли моє життя почало летіти шкереберть. Заглиблена в роздуми, я навіть не помічаю, як ми під'їхали до під'їзду.

- Приїхали, - промовляє Дмитро.

- Дякую тобі, - розгублено відповідаю, і тільки зараз згадую про брата, - А де Сашко?

- У нього виникли термінові справи, - усміхнено відповідає Дмитро, хоча я помічаю зміну його настрою.

- Дімо, все добре? - схвильовано перепитую.

- Так, звичайно, - намагається повернути веселість своєму голосу.

От тільки я відчуваю, що щось не так. Завжди веселий і усміхнений Дмитро зараз лише намагався вичавити з себе посмішку, не показуючи своїх справжніх емоцій.

- Я хотіла тебе спитати... Сашко казав, що в нього з'явився додатковий заробіток, але ніяких подробиць не розказував. Може ти щось знаєш?

Я слідкую за кожною емоцією хлопця і помічаю як він ховає очі, разом з тим натякаючи мені, що йому є що приховувати:

- Ні, не знаю.

Розумію, що він не налаштований ділитись зі мною інформацією, і це лише обурює мене. Підступні думки вже не дають мені спокою.

- Я сподіваюсь ви, хлопці, не потрапите в якусь халепу, - суворо промовляю і виходжу з машини.

Поки я допомагаю Алісі вибратись з авто, Дмитро розмірковує над моїми словами. Мені здається, він зважує чи варто мені щось відповідати. Я терпляче чекаю коли ж він наважиться, але він так нічого і не промовляє.

- Дякую що підвіз, - кажу, коли зачиняю дверцята і беру доньку за руку.

- Без проблем, - коротко всміхається і рушає.

Я стою і дивлюсь йому вслід. Тривога не залишає мене. Щось відбувається і я боюсь, що це чергова схема, де хлопці, бажаючи швидких грошей, знову можуть потрапити в халепу.