Розділ 10. Сповнена сюрпризів

Софія

Час ніби спинився. Я відчуваю, що забуваю дихати. В голові паніка. А все тому, що темно-сині очі пропікають мене. Макар уважно дивиться як Аліса пригортається до мене, а я не звертаю увагу більше ні на кого, окрім нього. Не можу прочитати жодної емоції на його обличчі, але від цього не легше. Навпаки, я б хотіла зрозуміти, що зараз коїться в його думках, але він непроникний. Я піддаюсь своїм страхам і лише міцніше обіймаю малечу.

Коли я думала, що в мене невдалий ранок, це я ще не знала, що очікує мене попереду. Я ніяк не сподівалась, що зустрінусь сьогодні з Макаром. І тим паче, не могла уявити, що сьогодні він дізнається про мою доньку. От тільки Аліса, сама того не знаючи, відкрила всі карти. І тепер я навіть не знаю як виплутатись з цієї ситуації.

Макар починає крокувати до нас, а в мене кров холоне від того, як швидко відстань між нами скорочується.

- Софіє, знайомтесь, це власник готелю, - адміністраторка поруч зі мною всміхається своєю найширшою посмішкою, - Макар Дем'янович Ольховський.

- Таке смішне ім'я... - починає всміхатись Аліса, - правда, мам?

А в мене такий безлад в голові, що я не тільки слова, але й думки не можу зліпити докупи. Лише дивлюсь на нього нажахано і відчуваю гостру потребу втекти звідси. Усвідомлення, наче блискавка, миттєво вривається в думки - наша зустріч не випадкова. І він не гість цього готелю, якого я неочікувано зустріла тут, він його власник. Я вже давно не вірю у співпадіння. Тим паче, з того часу, як Макар виник в моєму житті. Страх змінюється обуренням від здогадки, що він спеціально найняв на цю роботу саме мене.

- Приємно познайомитись, - залишивши між нами невелику відстань, Макар простягає мені руку для привітання.

Дивуюсь його бажанню пограти в незнайомців. Однак, не можу не погодитись, що це непогана ідея. Мабуть стороннім не варто знати, що ми насправді знайомі. Тому я підіграю йому:

- Мені теж, - вкладаю пальці в його долоню.

Відчуваю як кінчики пальців поколює. Здається, цей жест аж занадто чуттєвий. Тому я швидко забираю і ховаю за спину свою руку, аби не привертати зайву увагу оточуючих.

- Макар Дем'янович, ми вже закінчили зйомку надворі. Зараз почнемо робити фото інтер'єру...

Не встигає адміністраторка закінчити свою думку, як Макар перериває, руйнуючи всі її плани:

- Спочатку зробимо моє фото.

Він не зводить з мене очей, обіцяючи мені одні лише неприємності. Як так? Невже мене сьогодні очікує персональна фотосесія Ольховського? Повірити не можу!

- Як скажете, - навіть не думає заперечити адміністраторка.

- До речі, - в його голосі з'являються небезпечні нотки і я вся напружуюсь, - чому маленька дитина самовільно гуляє готелем без дорослих?!

Чомусь задаючи це питання, він напружено вдивляється в адміністраторку, ніби це була її відповідальність. Проте, як мати, я відчуваю провину через те, що залишила дитину саму. Але вдвічі неприємніше - чути цей докір з вуст Макара.

- Вибачте, мені просто було ні на кого сьогодні залишити дитину... - винувато промовляю, і тут же жалкую, що ця тема піднялась, бо погляд Макара ковзає на мене, пробираючи до кісток.

- Мій садок на картині! - лунає знизу засмучений голос.

Всміхаюсь від її слів, і додаю, щоб поправити доньку:

- На карантині.

Аліса надула губи, досі обурена тим, що їй довелось пропустити садок. Але напруга в мені виросла в рази, бо тепер темні очі Макара досліджували мою доньку. Його увага до неї пробуджувала в мені лише єдине бажання — заховати її подалі від нього. І тільки страх, що він може щось запідозрити, змусив мене триматись холодно і невимушено.

Він аж занадто довго роздивляється її. В якусь мить мені здається, що він от-от про все здогадається. Згадуючи, як Ліля з першого погляду розпізнала в Алісі риси обличчя її батька, я боюсь, що він теж може прийти до цього висновку. Тому, аби врятувати ситуацію, я починаю схвильовано торочити:

- Якщо це проблема, ми можемо перенести зйомку на будь-який інший день, - намагаюсь вигадати привід, аби втекти звідси якнайшвидше, - я приїду коли вам буде зручно.

Хоча подумки я вже знаю, що ніколи сюди не повернусь. Я навіть гонорар готова повернути, аби більше ніколи не зустрічатись з цим чоловіком.

- Це не проблема, - низький чоловічий голос осідає важким каменем на грудях.

Його очі підіймаються на мене і не відпускають зі свого полону. Він промовляє це так, що я відчуваю підтекст цих слів, ніби він говорить не лише про фотосесію. Однак цей натяк вловлюємо лише ми вдвох.

- Катерина може наглянути за дівчинкою, - втручається в нашу розмову адміністраторка.

Але не встигаю я відповісти, як владний голос Макара змушує здригнутись те тільки мене, але й жінку, на яку націлене його гарчання:

- Ні, Катерина зайнята гостями. Ви приглянете за дитиною, і прослідкуйте за тим, щоб вона була в безпеці.

Він не питає. Наказує. Мені зовсім не подобається його ініціатива. Не подобається ідея залишати доньку з цією жінкою, тому я промовляю:

- Не думаю, що це зручно...

- Все в порядку, не хвилюйтесь. Я залюбки посиджу з цією чарівною дитинкою, - усміхнено запевняє жінка.

Я всією шкірою відчуваю її плазування перед керівником. Під час нашому знайомства вона дивилась на Алісу, як на набридливу комаху, що лише дратує своєю присутністю. А зараз радісно погоджується залишитись з нею наодинці.

- Відповідаєте головою, - голос Макара лунає, наче грім.

Більше ніхто з нас не насмілюється йому заперечити. І як би мені не подобалась думка знов залишити доньку, я все ж погоджуюсь.

- Запевняю, ми чудово проведемо час, - продовжує награно всміхатись жінка.

- Добре, - вже більш спокійно промовляє Макар, - відвідайте ресторан, нехай дитина обирає все, що схоче. За рахунок закладу.

Вдивляюсь як він впевнено роздає вказівки, проте мене дратує його щедрість. Мені взагалі не подобається, що я змушена дозволити цим людям піклуватись про мою дитину. Я зовсім не звикла до подібного. Всі роки свого материнства я розраховувала лише на себе, і лише іноді на Сашка.