Розділ 8. Не за планом

Мабуть безсонна ніч, сповнена надокучливими роздумами й хвилюванням за брата, далась взнаки. Бо я проспала, вимкнувши будильник крізь сон. Добре, що моя маленька рання пташка розбудила мене. Поспіхом зібравшись і плануючи вже виходити з квартири, я кидаю погляд на годинник. Бачу, що ми добряче запізнюємось в садок. Але нічого, зараз заведу Алісу до садочка і спокійно поїду на зйомку готелю. Однак, вже на порозі отримую повідомлення на телефон. Коли відкриваю його і читаю про спалах вітрянки в садку, руки самі опускаються.

- Мамо, ну ходімо, - квапить малеча.

- Сонечко, ти сьогодні не підеш в садочок.

- Чому? - розчаровано питає.

- До садочку привели хвору дитину і тепер його зачинили на карантин.

- Це надовго? - бачу як маленькі очі наливаються слізьми.

- Сонечко, не засмучуйся, - нахиляюсь до неї, - впевнена, що скоро його знов відкриють.

Тримаю доньку за руку, погладжуючи її. Вона трохи заспокоюється, а я намагаюсь розробити план в голові. Сашко, скоріш за все, вже на другій своїй роботі. До того ж, з його шаленим графіком, коли йому навіть ніколи поспати, мені не хочеться обтяжувати його ще й роллю няньки.

- А як ти дивишся на те, щоб провести сьогодні день на роботі мами? - питаю, аби хоч якось підняти настрій дитині.

- Добре, - зацікавлено питає, - а що я буду робити?

Задумуюсь над її питанням, бо якщо б в студії я почувала б себе спокійно, то під час зйомки в готелі я не знаю чи вдасться мені і працювати, і слідкувати за дитиною. Однак, вибору в мене немає.

- Можеш допомогти мені налаштовувати світло. Можеш зробити пару кадрів... до речі, можеш навіть взяти альбом і олівці щоб помалювати.

- О, чудово, - вона жваво повертається до квартири, поспіхом збираючи свої речі.

Я допомагаю їй і ми разом виходимо з квартири. Дорога до готельного комплексу неблизька. Він розташований на околиці міста. Але чим ближче ми під'їжджаємо, тим більше я переконуюсь, що локація шикарна. Мальовнича природа доповнює охайний і вишуканий дизайн будівлі. Зацікавлено оглядаючи пейзаж, я вже в передчутті прекрасних фотографій.

Коли входимо в вестибюль готелю, мені потрібно кілька хвилин, аби роздивитись вишуканий інтер'єр.

- Ого! Мамо, дивись яка величезна люстра! - схоже моя дитина вражена не менше за мене.

Підходимо до рецепції. Привітна дівчина всміхається:

- Добрий день. Чим можу допомогти?

- Добрий день. Мене звуть Софія, я фотограф. Приїхала відзняти матеріал для сайту.

- Так, звісно. Зачекайте хвилинку, я покличу адміністратора.

Вона підіймає слухавку телефону і просить когось спуститись в фойє.

- Можете поки присісти, - ввічливо пропонує нам дівчина, коли завершує розмову.

- Дякую.

Беру дитину за руку і веду до вишуканих крісел, між якими розташований журнальний столик.

- О, мамо, а можна я намалюю цю величезну кімнату? - питає донька.

- Звичайно, можна, - відповідаю й допомагаю їй розкласти речі.

Минає кілька хвилин і я помічаю строго вбрану жінку середніх років, що прямує до рецепції. Після того, як дівчина за стійкою реєстрації вказує на нас, жінка прямує в нашу сторону.

- Добрий день, мене звати Світлана, я адміністратор готелю.

- Добрий день. Я Софія...

Не встигаю продовжити, як жінка кидає на Алісу зверхній погляд і питає:

- А це?

- Це моя донька Аліса. Вона не заважатиме, не хвилюйтесь. Я швидко зроблю фотографії.

- Люба моя, - переводить погляд на мене, - нам не треба швидко, нам треба якісно. Готелю потрібно, щоб гості подивились на ваші фото і одразу ж захотіли подзвонити нам і забронювати номер.

В мене складається недобре враження про цю жінку, яка аж занадто зазнається. Проте, я лише коротко всміхаюсь, не звертаючи уваги на її повчання.

- Так і зробимо, - відмовляю їй і повертаюсь до доньки, - ходімо, Алісо.

- Але я ще не домалювала... - пригнічено відповідає малеча.

- Можливо краще залишити її тут? - втручається в розмову жінка, - нехай дитина малює. Катерина пригляне за нею, правда ж?

Жінка обертається до дівчини на рецепції. І та згідно киває:

- Звичайно.

Мене дратує наполегливість адміністраторки. Та не встигаю я все зважити й обдумати, як тонкий дитячий голос змушує мене почуватись ще більш розгубленою:

- Мам, можна я залишусь? - величезними оченятами вмовляє мене Аліса.

- Ну добре, - ледь не скриплю зубами, бо мені не подобається ця ідея, але вирішую, що я дійсно швидко впораюсь і заберу доньку ще до того, як вона закінчить свій малюнок, - але нікуди звідси не йди. Чекай мене тут. Якщо щось знадобиться, звертайся до Катерини, добре?

- Угу, - донька не звертає уваги на мої настанови, бо вже зайнята малюнком.

- Не хвилюйтесь, я за нею нагляну, - переконує дівчина на рецепції.

Ми з адміністратором виходимо на двір. Тільки от тривога ніяк мене не відпускає. Я вислуховую розповідь жінки, поки ми крокуємо:

- Насправді територія велика. Зараз ми обійдемо все, що треба сфотографувати надворі, потім треба буде зробити фото всіх категорій номерів, конференц-зал, басейн... - вона перераховує об'єм роботи і я розумію, що швидко тут не впораєшся, - а в кінці треба буде зробити фото персоналу і власника готелю.

- Добре, - погоджуюсь, бо відмовити вже не можу.

Починаю роботу під чітким керівництвом адміністратора, яка намагається контролювати кожен мій крок.

День сьогодні точно йде не за планом. Однак, я сподіваюсь, що більше сюрпризів не буде. От тільки я ще не здогадуюсь, що найбільший сюрприз чекає мене попереду.