Розділ 5. "Головне — не обертатись"

Як завжди, поспіхом збираємось з Алісою в садочок. Серце зігріває те, що доньці настільки сподобався новий садок, що вона прокидається раніше будильника, аби тільки скоріше б зустрітись з друзями. А після вчорашньої зустрічі з донькою Лілі, вона ледь не підстрибує, прямуючи до виховательки. Я проводжаю її поглядом і переконавшись, що малеча на місці, біжу до студії, аби підготувати все для зйомки.

Після народження Аліси я поглиблено зайнялась фотографією. Спочатку були скромні фотосесії знайомих й друзів. Але назбиравши немаленьке портфоліо, я почала просувати свою сторінку в соціальних мережах і тоді в мене почали з'являтись перші клієнти. За пару років я вже без остраху погоджувалась працювати на відкриттях магазинів, конференціях і навіть позаштатним фотографом для деяких видань або сайтів. Проте моїм справжнім коханням були світлини звичайних людей, їх емоції, теплі погляди, посмішки. Я обожнювала сімейні фотосесії. Саме спостерігання за тим, що в цьому житті є місце великому коханню і щирим почуттям, не дали моєму серцю зачерствіти.

Оскільки студія здається погодинно, я швиденько готую все для зйомки. Коли приходять клієнти, мені вдається відзняти чудовий матеріал. Потім ще пару зйомок. Попрощавшись з останніми клієнтами на сьогодні, я розумію, що непогано вклалась в час, адже встигла все без порушення розкладу студії. Збираючи реквізит в свою величезну сумку, я чую як двері до студії відкриваються. Переконана, що це адміністратор прийшов нагадати мені, що час вичерпано і скоро тут буде нова зйомка.

- Хвилинку. Я вже йду, - промовляю, намагаючись застібнути сумку.

- Поспішаєш? - низький чоловічий голос, ніби гучний постріл проходить крізь всю мене.

Я впізнаю цей голос. Ніколи і ні з ким його не переплутаю. Я випрямляюсь і повертаю голову до входу. Тримаючи руки в кишенях і впевнено стоячи біля дверей, на мене дивиться Макар. Його темні очі пропікають кожну клітину мого тіла, і здається, в мене починається жар. Він дивиться на мене з викликом, ніби очікуючи, що я тікатиму від нього.

- Як ти мене знайшов? - насторожено питаю.

- Зізнаюсь, це було нелегко, - примружує очі, уважно слідкуючи за кожною моєю реакцією, - я був переконаний, що ти не в місті. Тому й шукав тебе всюди, тільки не тут.

Не хочу зізнаватись йому, що я дійсно довгий час жила в передмісті, постійно змінюючи житло, бо якось не складалось в мене з ним. Проте його слова наштовхують мене на думку, що він дійсно мене шукав всі ці роки.

- Навіщо?

- Дивне питання, - робить крок до мене, - мені здавалось... нам було добре разом.

Що це за формулювання таке? Він витратив кілька секунд, аби назвати наші стосунки як “було добре разом”? Не можу не скривитись від його слів. Він не говорить про почуття, йому цікаво лише використовувати когось заради свого задоволення. Ось він холодний адвокат Ольховський, такий, яким я пам'ятала його на початку нашого знайомства. І хоча ще вчора наша зустріч була більш емоційною і пристрасною, зараз між нами височіла стіна.

- Говори за себе, - ображено відповідаю, бо на відміну від його “було добре”, для мене це було справжнє кохання.

Його погляд стає ще більш колючим. Він робить пару кроків до мене. Аромат його пряних парфумів б'є в ніс. Поворухнутись не можу, навіть дихати боюсь. Відчуваю, як серце просто вискакує з грудей. Моє тіло реагує неправильно, але я не можу вгамувати свої емоції.

- Отже все, що було між нами, для тебе нічого не значило?! - уважно сканує мене темними очима.

Його долоня лягає на моє стегно. Легко, майже невагомо. Він ніби пробує межі дозволеного. Обережно прокладаючи шлях, намагається бути ближче. Я мала б відкинути його руку, мала б збільшити відстань між нами, бо він небезпечно близько. Проте, я не можу поворухнутись. Дивлюсь на нього, наче жертва, що стоїть перед кровожерливим пітоном, загіпнотизована його поглядом.

- Ні... - промовляю, і відчуваю як в роті пересохло.

Макар кидає погляд на мої губи. Пронизливі імпульси, наче розряд струму протікають по тілу, віддаючи колючками на кінчиках пальців. Він нахиляється до мене повільно і впевнено. Його аромат стає ще більш насиченим, просочуючись в мої легені, він відбивається в грудях з кожним ударом серця. Його гаряче дихання обпікає щоку. Відчуваю його другу руку в себе на талії. Від цього чоловіка лине жар, той самий палкий жар, що зігрівав мене кожної ночі в міцних обіймах. Він все ближче. Я відчуваю, що за секунду він мене поцілує. Мозок вимкнений. Думок нуль. Все, що я відчуваю - це як моє тіло тягнеться до нього, наче магнітом. Заплющую очі в передчутті палкого поцілунку. Секунди тягнуться, але замість поцілунку, я відчуваю як гаряче дихання торкається мого волосся, тихо промовляючи на вухо:

- Ти досі не навчилась брехати.

Його слова виривають мене з того марева, в яке я поринула під впливом його чарів. Розплющую очі і бачу перед собою зухвалу посмішку, що вдоволено здіймається, насолоджуючись моєю розгубленістю. Він грається зі мною. Знає, що я й досі маю почуття до нього і продовжує задовольняти своє самолюбство. Чи то від цього усвідомлення, чи то від розчарування, що не отримала такого бажаного поцілунку, мене охоплює обурення.

- Знаєш що?! - шиплю на нього, - я в ці ігри більше не гратиму! Забирайся звідси і залиш мене в спокої!

- Не вийде, - впевнено заявляє.

- Це ще чому?

- Ти мене за п'ять років так і не залишила в спокої, тепер моя черга.

Зовсім не вірю його словам. Проте його намір обурює мене:

- Знущаєшся?! Забудь про мене! Знайди іншу іграшку для своїх любовних ігор!

Він уважно дивиться на мене. Цей погляд охолоджує мій запал з кожною секундою його мовчання. Проте, коли він промовляє, в мене повітря зникає в легенях:

- Соню, я не граю, - промовляє серйозно, - я знаю, що завинив перед тобою. Але на той час нам необхідно було розірвати наші стосунки. Я не хотів, але мав це зробити заради тебе.