Розділ 3. Від минулого не втекти

Минаю безліч гостей і повертаюсь до зали, яка вже повністю заповнена натовпом. Навколо багато подій, впливових людей, яких треба сфотографувати для майбутньої статті. Адже саме задля цього мене й запросили на цей захід. Але мої думки далеко.

Я зустрілась з ним... і наша зустріч була такою... Я навіть не знаю як це описати, але серце вистукує в грудях так швидко, що навіть у вухах гупає. Пройшло п'ять років, я сподівалась, що вже забула його. Але варто було лише заглянути в ці темно-сині очі і вся моя впевненість посипалась наче картковий будинок. А він... ох...

Я просто стояла в кутку зали і не могла достеменно зрозуміти що відбулось між нами. Наша зустріч не мала бути настільки емоційною, вона взагалі не мала відбутись!

- Вибачте, - лунає поруч голос чоловіка, який випадково зачіпає мене плечем.

Цей поштовх повертає мене в реальність. Я згадую навіщо я тут. Мені не заплатять, якщо я не сфотографую матеріал. Але як тепер продовжувати працювати, знаючи, що тут знаходиться Макар? Першою моєю думкою було тікати звідси якнайдалі. Але таким чином я жахливо зарекомендувала б себе як позаштатний фотограф. А цього мені зовсім не хотілось, адже останнім часом в мене почало непогано виходити і пропозицій роботи ставало все більше. Я не можу поставити під загрозу свою кар'єру через чоловіка, що колись давно вже зруйнував моє життя. Більше я йому це не дозволю! Нехай шукає собі іншу жертву задля своїх любовних трикутників з Іриною. Я в цьому участі не прийматиму!

Налаштовуючи себе на робочий лад, я заряджаюсь впевненістю. Беру себе в руки і починаю працювати. Подумки хвалю себе, що все ж таки, можу це робити.

Конференція вже починається. Організатори заходу з'являються на сцені і всі присутні влаштовуються на своїх місцях. Стоячи біля сцени я фотографую бізнесменів, що відкривають захід. Але як тільки відриваю камеру від обличчя, відчуваю на собі пекучий погляд. Я знаю чий погляд змушує мене так почуватись, шкірою відчуваю. Намагаюсь сконцентруватись на роботі. Але через присутність цього чоловіка в залі, все летить шкереберть. Я повертаю голову в сторону, звідки відчуваю цей жар. Я не помилилась. Сидячи в першому ряду Макар не звертає уваги на те, що відбувається на сцені. Він уважно слідкує за мною. Дивиться ніби хижак, що от-от кинеться на мене. Від його уважного погляду мені важко дихати. Хочеться втекти, але здається, він одразу ж кинеться на мене, якщо я хоча б спробую це зробити. Його погляд, ніби тенета, що сковують всі мої рухи.

І тільки присутність поруч з ним Ірини повертає мене на землю. Між ними сидить Петро Миколайович, і я розумію, що скоріш за все, в стосунках Макара і Ірини нічого не змінилось. Якщо вони на цьому заході сидять поруч, значить і прийшли разом. Отже, вони й досі в стосунках.

Колись Макар хотів повернути собі втрачену репутацію. Сподіваюсь, йому це вдалось. Розчарування здавлює горло. Він не змінився. Все так само одержимий своєю репутацією, роботою. Все так само бажає гострих вражень, навіть перебуваючи в стосунках з іншою жінкою. Але я більше не куплюсь на подібне. Я не дозволю себе використовувати...

Збираю всю волю в кулак і розриваю наші погляди. Хапаюсь за камеру, як за рятувальний жилет і повертаюсь до роботи. Ігнорую його палкі погляди. І як тільки захід завершується, я одразу ж залишаю будівлю, навіть не очікуючи, коли всі присутні почнуть залишати місця. В мене було передчуття, що Макар не відпустить мене просто так. І воно мене не підвело.

Як тільки сідаю в таксі, що очікувало біля входу, помічаю величну статуру, що виходить з головного входу будівлі.

- Будь-ласка, швидше. Я поспішаю, - підганяю таксиста, поки той заводить двигун.

- Їду-їду, - втомлено зітхає водій.

А я з жахом в очах спостерігаю, як широкою ходою Макар прямує до машини, в якій я знаходжусь. На щастя, водій рушає до того, як він підходить до машини. Від'їжджаючи з парковки, я обертаюсь і крізь вікно заднього виду бачу Макара, що залишився стояти на дорозі, проводжаючи мене поглядом. Полегшено видихаю. Прикладаю руку до грудей. Серце ледь не вискакує. В голові паніка. Я не розумію для чого він мене переслідує. Це чергова гра чи, знаючи про крадіжку каблучки, він вирішив мені нагадати про мій брудний секрет з минулого?

Одна зустріч з цим чоловіком перевернула мое, вже розкладене по поличкам, життя з ніг на голову. Сумніви, хвилювання, смуток, біль... всі ці відчуття сковували мене. І невпинний рій думок не давав серцю можливості заспокоїтись.

Я навіть не помітила як швидко ми приїхали за, вказаною мною раніше, адресою. Лише побачивши знайомий парк, я змогла трохи розслабитись. Розраховуюсь з водієм і виходжу з авто. Квітучий аромат вишень вдаряє в ніс і відчуття безпеки здіймає легку посмішку на обличчі. Тут я почуваю себе в безпеці, адже з самого першого дня переїзду сюди, це місце дарує мені необхідний спокій.

Парк розташований одразу біля будинку, в який ми переїхали кілька тижнів тому. До цього я з донькою жила в гуртожитку передмістя, а Сашко хоч і тримав речі в гуртожитку, але працював на двох роботах, тому ми його майже ніколи не бачили. До того ж, він казав, що в нього з'явилась дівчина, тому навіть ночувати він рідко приходив додому. І от нарешті матеріальне становище дозволило мені винайняти чудову світлу квартиру в гарному районі міста поруч з найкращим садочком, в який я вже встигла записати доньку.

Крокую парком, в пошуку знайомих облич. Чую знайомий дзвінкий сміх і серце огортає тепло. Обертаюсь і помічаю свою маленьку крихітку з двома хвостиками, що обертається навколо турніку. Всередині все холоне, бо здається вона зараз впаде, проте міцні руки її дядька притримують, не даючи травмуватись.

- І що це ви тут робите?! - з докором в голосі питаю, підходячи до них ближче.

Лише зараз вони помічають мене. Брат випрямляється і зухвало всміхається мені, а Аліса захопливо вигукує:

- Мамо, дивись чому мене Сашко навчив!

Вона намагається застрибнути на турнік, але без підтримки дорослого в неї не виходить.