Розділ 13

Розмову перервали служниці, що принесли одяг та взуття. Лідія не втрималася від того, аби одразу ж скочити і почати все роздивлятися. Щось подібне дівчина зустрічала лише декілька разів, коли брала участь у виставах. Один раз в школі та двічі в університеті. Проте ті костюми були дуже і дуже далекі від того, що зараз Лідія тримала в руках. Шовк, муслін, мереживо і неймовірно прекрасна вишивка! Чесно кажучи, молодій знахарці доводилось прикладати зусилля, аби не запищати від задоволення.

Стан гості, звичайно ж, не прослизнув повз королеву:

- Ну нарешті тут є хтось, хто може розділити мій захват стосовно суконь. Правда ж вони чудові?

- Неймовірні, - чесно зізналася Лідія. – Я з дитинства обожнювала всілякі мультфільми про принцес. Вони всі такі гарні, танцюють на балах, носять прикраси. А на Землі нам зовсім не до цього. Я розумію, що й тут простолюдини живуть інакше. Просто…

- Просто це твоя дитяча мрія, - розсміялася Хімора. – Мені шкода, що ти не потрапила на відбір наречених. І дуже жаль, що тобі довелося пройти таке випробування. Тут, звичайно, теж не штиль був, але час від часу нагадувало одну з ваших казок.

- Тобі, мабуть, Елла розповідала, - здогадалася дівчина.

- Так, - кивнула молода жінка. – Я була щиро вражена тим, чого земляни змогли досягти без магії. Ви навіть не уявляєте, наскільки ви неймовірні. А знаєш, кому більше за інших подобалося слухати про Землю?

- Кому? – Лідія на мить відірвалася від розглядання туфельок.

- Раймару, - усміхнулася королева. – Він ваш палкий шанувальник.

- Правда? – здивувалася дівчина. – От би не подумала. Він за весь час і слова не спитав, мабуть.

Хімора лиш знизала плечима та запропонувала:

- Давай допоможу одягтися. Щоправда, я нарешті змусила Цвітославію відійти від моди на корсети. Ну майже. Так що вдягатися тепер набагато легше.

Лідія обрала просту зелену сукню та дозволила королеві зашнурувати її на спині. Після чого було вирішено не гаяти часу та нарешті відправитися до бібліотеки. Ближче до обіду до них приєднався Сніжок. Дівчина і далі продовжувала розуміти його мову, тому читання книжок набрало нової швидкості. Більше того, виявилося, що білий щур досить добре знає зміст багатьох рукописів та може переказати їх на одному подиху.

- Це все колись лежало в таємній бібліотеці. І Сніжок проводив там майже увесь свій вільний час, - пояснила Хімора. – Нею також користувалася Фріґільда, щоб вчити Маргариту темному чаклунству. Ми витратили два місяці, аби знайти туди прохід. І досі боїмося, що знайшли не всі потаємні коридори.

- Не хвилюйся, meine liebe Fräulein. Meine Familie обшукала весь палац. Nichts немає. Жодної потаємної шпарини. Ja, ja! Повір.

- Дякую, - Хімора ласкаво посміхнулася до щура та погладила його за вушком. Після чого звернулася до Лідії: – Одного не можу второпати, як ти його розумієш. У Елли це вийшло тільки після перетворення на мишу. Шипшиновому Духу довелося витратити на це силу-силенну магії. Але воно й не дивно, там на кону було життя Леонарда. До речі, Елла тоді врятувала його поцілунком. Хіба не романтично?

- Романтично, - посміхнулася Лідія. – І дуже типово. У нас у кожній другій казці поцілунок або знімає чари, або рятує життя. Але повернемося до мене, будь-ласка. Ніхто на мишу мене не обертав.

- А якісь могутні чари принаймні поряд відбувалися? – запропонувала королева. – Як ти взагалі вижила після тієї аварії?

- Жриці усі разом піклувалися про мене, а потім Ада віддала мені свою життєву енергію.

- Це якось вплинуло на тебе?

- Я почала бачити кохання в душах людей, - знизала плечима Лідія. – Але це не так просто, як звучить. Я маю доступ тільки тоді, коли людина сама дозволяє це мені. До того ж інколи треба добряче покопирсатися, аби розібратися, до кого ті почуття. Частенько люди обманюють самі себе.

- Das ist unglaublich! – пропищав Сніжок та тицьнув лапкою у бік вагітної. – Хімора теж має дар бачити.

- Здогадуюся, про що він каже, - кивнула та. – Кохання я, на жаль, не бачу. Але бачу структуру магії. Точніше її компоненти. Зазвичай це кристали або символи. Інколи лінії схожі на стрічки. Раніше я могла бачити їх тільки на умовно неживих предметах та у повітрі. Але зараз навчилася читати людей навколо. Хоча вагітність забирає напрочуд багато сил і я стараюся не користуватися своїм даром.

- Жаль, - засмучено зітхнула Лідія.

- Чому? Ти щось хотіла? – стрепенулася Хімора.

- Мене завжди цікавило, чи маю я якісь магічні здібності. Або ж тільки від Ади дісталася сила. Просто Раймар розповідав, що кандидатки ходили до Диволісу і той нагороджував їх різними здібностями.

- Nicht alle, - зауважив Сніжок. – Елла не отримала.

- Я з радістю подивлюся, - замахала руками королева. – Це не забере багато енергії. Тим паче я ще ніколи не зустрічала когось, хто пройшов через таке. Допоможи тільки піднятися.

Оскільки крісла у бібліотеці були розраховані на довге сидіння, то їх виконали досить глибокими та м’якими. Вибратися з такого для вагітної жінки – справжнє випробування. Але з допомогою дівчини Хімора нарешті опинилася на ногах і наказала:

- Стань ось тут посередині кімнати. Можеш дихати, легенько смикатися, але не відволікай мене якийсь час.

Лідія кивнула, а королева заплющила очі, декілька раз глибоко вдихнула і прийнялася уважно роздивлятися молоду знахарку. Та ж помітила, що очі у Хімори почали легенько світитися білим. Більше навіть нагадувало срібний флюоресцент. Тим часом вагітна почала ходити навколо Лідії та тихенько хмикати. Затримуючись в деяких місцях, вона підходила ближче, час від часу навіть брала руку дівчини.

Врешті-решт Хімора повернулася до крісла та заговорила:

- Перший раз таке бачу.

- Ти лякаєш мене, - округлила очі Лідія й поспішила сісти навпроти.

- Ти начебто створена з пустих кристалів. Тобто в них є оболонка, але всередині вони порожні. Щоправда, не зовсім. Я в древніх трактатах часто зустрічала, що у сильних чародіїв магія має колір. Жриці семи богинь мали б бути досить могутніми. Тобі щось відомо про їх кольори?