Розділ 6

Раймару було погано. Настільки погано, що він попросив у знахарки листок паперу та олівець.

Пояснив коротко:

- Відправиш моєму повіреному, аби вніс тебе до заповіту.

При цьому чоловік мав настільки мученицький вираз обличчя, що Ада замислилася: «А чи правильно вона зварила зілля». За останній тиждень це був вже третій рецепт. І останній. Більш сильного відвороту вона не знала. Його ймовірно не існувало. Та й такої сильної побічної дії не мало бути. Але Раймар страждав уже другий день. Перші зілля ледве зачепили його. Ну, подумаєш, живіт скрутило? Таке й від кислого молока буває. Чоловік, звісно, косився на стару з підозрою, але жодних претензій не висував. Навпаки був доброзичливим і всіляко підбадьорював її. Мовляв:

- Кохана моя, це не твоя провина. То я в лісі ягід наївся.

І при кожному його «кохана» знахарці хотілося додати Раймару до чаю одну з вовчих ягід, наприклад, сніжноягідник або крушину ламку. Хоча нащо? Чоловіка і так часами вивертало ледве не до нутрощів.

Коли ж дія відвороту продовжилась, то на третій день Ада не на жарт занепокоїлася. Так чого доброго можна людину і на той світ відправити. Цікаво, чому обручка не реагувала? Може, це знак, що серйозної шкоди Раймар не дістане? Та почувши, що чоловік кличе якусь Еллу, Ада зрозуміла – той марить. На такий розвиток подій вона не сподівалася. Щось в процесі пішло не так. Знахарка навіть знала, що саме. ВСЕ! Все пішло не так. Дідько би побрав цього відьмолова! Нащо було лазити тим лісом? Знайшов халепу на свою голову.

Хоча… Витягнувши потрібну книжку, Ада ще раз уважно перечитала всі три рецепти відворотів. Вона чітко дотримувалася інструкцій, чекала потрібну кількість днів, перш ніж дати наступне зілля, а також використала найкращі інгредієнти. І все коту під хвіст!

На стіл біля книги приземлився Ґудзик. За чим одразу поклав кігтисту лапу на пожовклі сторінки і видав красномовне:

- Турх.

- Тобто, ні? – здивувалася стара.

- Турх, - повторився пугач і зазирнув хазяйці в очі.

Знахарка ж тяжко зітхнула. У справжньої Ади був міцний зв’язок з Ґудзиком. Чи то жінка розуміла мову птахів, чи то птах вмів говорити, невідомо. Тільки от Лідії це вміння не передалося. Але ж ніхто не відміняв гру «вгадайку». Не минуло й п’ятнадцяти хвилин, як знахарка отримала від пугача схвальне:

- Ухууф.

Тепер принаймні було ясно, що їй не потрібне відворотне зілля. Невже Раймар справді закохався у Аду? Від цієї думки жінці стало недобре. Але з залицяннями вона розбереться пізніше. Зараз же треба рятувати відьмолова, доки той не відійшов до предків. Як же зробити відворот для відвороту?

Відповідь знайшлася через чотири прогортані книги. Очі знахарки вже давно боліли, коли її погляд нарешті натрапив на опис схожої ситуації. Рецепт Аду зовсім не порадував, адже найважливішим інгридієнтом там була одна досить дорога смола, а саме – бурштин. Це на Землі його видобували тонами, а от у Цвітославії бурштин був дорогоцінною рідкістю. Звичайно, знахарка мала один такий. Проте він був потрібний їй у амулеті, аби підтримувати зовнішній вигляд старої бабці. Ада, звичайно, зробила замовлення на інші камінці, що ось-ось мали розкришитися. Але бурштину у списку не було, адже вона нещодавно замінила його. Отже запасного ще довго не буде.

За що Олеандара нагородила її таким нещастям ходячим, а не чоловіком?

Вкотре повторюючи в голові це питання, Ада дала Раймару снодійне і швидко прогортала позосталі книги. Мабуть, краще було не робити цього. Адже вона дізналася причину такої побічної дії – ніякого привороту не було. Ґудзик мав рацію.

Відчуваючи себе справжньою дурепою, жінка схопилася на ноги й заходилася швидко збирати потрібні інгредієнти на зілля. У знахарки залишилося всього п’ять годин, аби влити його відьмолову до горла. Якщо ні, то той може навіть померти. А це враховуючи те, що на приготування ліків потрібно не менше чотирьох годин. І то для досвідченої знахарки. Ада такою себе не вважала. Краще б вона взагалі не лізла до Раймара. Але як тоді вчинити з його залицянням? Відмахнувшись від цієї думки, Ада завертілася поміж поличок, пічки та столу. Вона бурмотіла собі під ніс назви потрібних предметів і з часом помітила, що Ґудзик безпомилково знаходить їх та складає біля книги. Те, що птах надзвичайно розумний, знахарка знала, але щоб настільки! Проте зараз часу дивуватися не було. Тому, продовжуючи називати незліченну кількість складників, Ада взялася топити піч.

Раніше знахарка думала, що найважчим зіллям у її житті були ліки від моровиці. Хвороба підкосила майже усіх жінок Ловчого під кінець зими. З часом недуга перекинулася і на маленькі поселення. Ада не спала по декілька діб, а навіть, якщо їй і вдавалося доторкнутися головою до подушки, то лише на годину чи дві. Більшість хворих вдалося врятувати. Але тоді у Лідії, тобто вже Ади, з’явилися перші сиві волосини. А разом з тим і купа досвіду за плечима. Мабуть, саме через декілька днів після останнього звареного та відправленого зілля, Лідія нарешті відчула себе знахаркою. Нехай в її голові час від часу і лунали підказки від справжньої Ади, але руки дівчини  тремтіли щоразу, варто було тільки відкрити якийсь мішечок з травами.

І ось знову повернувся цей зрадницький тремор. Сушені ягоди скакали по всьому столі, краплі настоянок крапали повз мірну ложечку, а все, що могло сипатися поз мармурову ступку, звичайно ж, сипалося повз мармурову ступку. Проклинаючи всіх і вся, Ада здригнулася від голосного вигуку Раймара: