Розділ двадцять восьмий. Не чіпай лихо – ціліше будеш

Щоб запобігти зайвим рухам тіла, яке ще називають танком, я в прискореному темпі виявила найвіддаленішу штору, яка начебто щільна і не просвічується. Також за несподівано короткий час дісталася до неї та активувала режим «невидимка».

Ось зараз в мені вирувала подяка за те, що на мене натягнули цю смарагдову сукню, бо вона допомагає злитися з предметом декору. Навіть забувся нюанс у вигляді нестачі кисню.

Врешті-решт недарма був переглянутий безліч разів фільм «Діти шпигунів», адже тепер я знаю своє покликання. Моя справа – сторона, а точніше стеження.

Цікавенько. Їхні танці схожі на наш вальс: три рахунки, які повторюються: І! Раз, два, три! Раз, два, три! Раз!.. А потім вони відсувалися, приставляли долоні до партнера, кружляли, сходилися, ще щось робили, але це вже запам'ятати не вдалося.

Гм… А де ці родини Адамс? Чому я нікого не бачу. Багато незнайомців є, а знайомих немає. Не дай Боже, змову чергову будують.

Мій малюк пішов їсти, поки я маскуюся. Он скільки м'яса, тому мрій, Мімо, що стоятиму поруч.

Ось так і почала стояти одна нянька на самоті, нікого не чіпала, тихенько спостерігала, як бабам! Хтось з усієї сили в трубу дунув, викликаючи у багатьох бажання натягнути його голову трубодую на його інструмент, але він, виявляється, просто свою роботу виконував: дав знак музикантам поставити свою композицію на паузу та привернути увагу гостей.

В офіціанта, що зупинився в десяти кроках від мене, взяла келих напою, схожого на червоне вино, і продовжила стежити за обстановкою.

– Його Величність Динар з сім'єю! – оголосив той, хто мало не став жертвою публіки та головною зіркодюлею цього заходу. Саме зіркодюлею, бо мало їх не отримав.

– Доброго вечора пані та панове!

Можливо, я повинна була стояти поряд з ними, тому що няня і таке інше, але нерви і конспірація вище.

До речі, чотири години дня важко назвати вечором, як на мене.

– Дякую всім за ваш візит.

Будь ласка! Це було не складно зусиллями чотирьох вісників показушництва. Навіщо вони це затіяли?

– Сьогодні ми всі зібралися не лише відсвяткувати прибуття одразу двох королівських родин.

Випити келих вина в таку годину – чи це не ознака раннього алкоголізму? Чи варто починати? Гаразд, один раз живемо!

Я занапастила рубіновою рідиною, продовжуючи слухати промову монарха.

– Цього чудового дня ми ознаменуємо союз між Аурумом і Вольфрамом.

Невже він вирішив одружитися з Аріане? Злагоди та любові! Благословляю вас, діти мої.

Від своїх думок мимоволі хіхікнула і вирішила допити напій.

– Радий повідомити вам про заручини мого брата, Корнелія, і принцеси Аріане Шалан Вольфрам, – на обличчі батька дівчаток грала щаслива посмішка, всі, ну чи майже всі, шушукались і ляскали, а в мене випав келих.

Тут два варіанти: слухові галюцинації або «козьов». Оскільки мною випито зовсім мало, перший варіант неможливий. Залишається другий.

Ось «козьов»! Якого біса всі ці поцілунки, погляди, дії? Ні, я розумію, шкода ту, від кого зрікся рідний батько, але це не привід робити її утриманкою? Чи в нього виникла теорія, що якщо «любити» двох одночасно, хтось може й виживе?

На той момент злість прямо переповнювала, але вона була спрямована не на Корнелія, а на саму себе.

Дурниця! Було ж відчуття, що не може бути так райдужно, але ні, гнала ці думки. Який тепер результат?

Перший млинець грудкою!

Чудово! Просто неймовірно! Беру свого непосидька під пахву та йду до своєї кімнати. Якби тут були фільми та попкорн – подивилися б якусь сопливу кіношку з хепі ендом, але тут такого немає. Доведеться обійтися драконом та сльозами. Хоча стоп! Не заслужив він моїх сліз.

Зі зіпсованим настроєм я тримала курс до свого маленького теплого щастя, але з'явилася одна пас... одна перешкода, яка підхопила мене за талію, закружляла і обманом затягла в танець.

– Ти чарівна, моя люба, – шепнув на вухо Роберт.

Ой як хотілося назвати його судаком, але тільки літеру "с" замінити на "м".

– Ти помилився адресою, а точніше сестрою.

– Чому ти така холодна зі мною? – чоловік нахилив мене, як би упускаючи з обіймів.

– Ти сам порвав усі наші зв'язки, – нехай усіх деталей я й не знаю.

– А якщо в мене виникло бажання їх відновити?

– Та пішов ти! – навіть виховання не перешкоджало, тому що культурніше відповісти на це просто нереально.

– Знаєш, а такою ти мені більше подобаєшся.

«Прапор тобі в руки, собака чоловічої статі!» – подумала і з усієї сили настала йому на ногу. Найсмішніше, що це сталося навіть не спеціально. Танцями раніше не займалася, знаю все лише теоретично.

Ця редиска навіть не скривилася. Прикро. А подвійно прикро через те, що він інтимним тоном продовжив:

– Зараз ти більше схожа на лиходійку. Така собі мстива і шалено сексуальна відьма.

Тут навіть без коментарів, бо це вже найвище нахабство. Натомість я знову наступила йому на ногу.

– Елло, чи не хочеш ти повернуться додому в якості герцогині Павмолі?

Дякую, стати аристократкою-гелем не хочу.

– Вимушена відмовитись.

– У твою фразу ідеально б вписалося звернення "пан", погодься.

Лікар на хворих не ображається, лікар на хворих не ображається, лікар... Арг!

– Руки прибрав!

– І куди мені тоді їх поставити?

Боже, пробач мені, грішницю. Він сам мене вимусив!

Рука, яка до цього лежала у нього на плечі, зайняла горизонтальну позицію і з розмаху кинулася до лиця негідника. Зустріч пройшла чудово, залишаючи за собою наслідки: червоний слід, який чоловікові дуже навіть йшов, і рука, що садить. Зараза він, коротше кажучи.

Шатен сторопів, а я цим скористалася: знайшла свого малюка поглядом і попрямувала до нього.

– Елло! – прокричали позаду, надаючи мені прискорення.

І ось до мети залишалося близько двох десятків кроків, як наступна погана людина схопилася за моє зап'ястя і притягла до себе.