Розділ двадцять шостий. Розумна принцеса страшніша від хитрого принца

Шкода так добре й гарно сопіла, що я теж не втрималася й лягла біля нього. І так добре стало, що всі зайві думки пішли на задній план і сиділи тихо-тихо, наче їх ніколи й не було. Завжди були лише ми. Через це на обличчі розтягнулася щаслива усмішка, з якою й заснула, притискаючи свій скарб якомога ближче, забувши про те, що це може бути дуже небезпечним. Для всіх.

Не знайшовши свого малюка після пробудження, неабияк злякалася. Швидко придушивши наростаючу паніку, прикинула, куди це диво могло злиняти і що наробити, перехрестилася, і з тяжкою душею оглянула всі місця, куди він міг сховатися. Не знайшла.

Поклик природи перервав пошуки, тому відчинила двері у ванну. Вгадайте, кого знайшла. До речі, здається, знайшлась і відповідь на запитання, куди діваються всі продукти життєдіяльності.

Драконя сиділо на унітазі із задумливою мордочкою, схрестивши задні лапки і спершись на них ліктями. Отакий юний філософ у мене є.

Уті бозє мій!

– Мімо! – обурився великий мислитель, помітивши мене.

– Йду-йду, – сказала, зачиняючи двері.

Це він з перших днів знає про ЧМО¹ – час, місце, обставини? Тоді стає зрозуміло, чому аж таких грандіозних пакостей він не робив і сам себе не видав. Але тоді звідки всі ці ЗУН²? Звідки стільки практичного досвіду, якщо йому два дні від вилуплення?

Арх! Як складно!

І все-таки його треба буде якось одягнути. Хоча би памперс змайструвати. Ми ж істоти цивілізовані, а не дикуни якісь.

У шафі я знайшла косинку, що дуже дивно, з огляду на інші вбрання та аксесуари. Та от тільки сповивати й робити памперси мені не доводилося. Ні, відео про те, як це робити, я одного разу дивилася, але тоді навіть не прагнула запам'ятовувати. Мені років п'ятнадцять-шістнадцять було. Надто маленька, щоб дітей заводити. Чого таїти? Тоді в перервах між домівкою та роботою по дому мультики дивилася, а не вулицею гуляла.

Якось, коли я дев'ятий клас закінчувала, мама розповідала, як була на батьківських зборах. Обговорювалося питання того, що підлітки допізна блукають десь. Проблема в тому, що їй було соромно, оскільки на нас із Наташею скаржитися вона не могла, оскільки навіть на вулицю вигнати на годинку-другу вдавалося важко.

– Мімо, все. Мозес іти.

– Дякую, – як-не-як, найкращі ідеї приходять на білому троні.

До мене муз приходити не захотів під час процесу спустошення організму, тож доведеться вигадувати на ходу. Що ж, очі бояться, а руки роблять.

Помивши руки і вмивши обличчя, залипла на почергову зміну кольору очей: карий, сірий, карий, сірий… Відвернув від цієї захоплюючої дії живіт. Своїм буркотінням.

Пригладила волосся, усміхнулася відображенню й вийшла на пошуки нових пригод, яких не знайшлося. Малюк терпляче розглядав щось на столі. Дивно.

Так, справді, настав час вечеряти, але все ж спочатку гляну, що так відволікло Кона.

Лист? Адресований мені? Якось боязко читати його. Та й напис "Мікаеллі від Аріане" довіри не вселяв, тож до біса його! Хай лежить.

– Може, ходімо їсти?

– Їсти? – перепитав дракончик без помилок.

– Ага.

– Ходімо

Блін, він що, за кілька годин подорослішав? Чомусь це мене лякає. Хіба так і має бути?

У їдальні на нас чекали всі. Точніше, чекали на мене, але малюк додається. Конструювання памперса все-таки залишила на потім. Навколо стояла гробова тиша. Всі переглядалися. Так і тягнуло запитати: "А хто помер?" – Але я трималася, бо то не дуже культурно. Ох це виховання! Кака ще та, але потрібна суспільству.

– Доброго вечора, пані та панове, – ввічливість – наше все.

– Леді Мікаелло, сідайте біля нас, – порушила мовчання Аріане, вказуючи на стілець між нею та її братом.

– Вибачте, але моє місце поряд із дівчатками, принцесо. Дуже дякую, звичайно, але відмовлюся. Жалюгідна спроба змусити Кора ревнувати не варта тих нервів, які я витрачу внаслідок такого необдуманого вчинку.

Цього разу посадкові місця були не такими, як раніше. Вільне місце було лише між Ліліаною та мадам Ксіан. Починаючи зі старшої, сестри сиділи за віком.

Гм... А може, краще сісти між лисицями? Проти Лілі я нічого не маю, але Інгрід – інша справа. Особливо з урахуванням її загроз.

– Леді, – привернула увагу причина моїх роздумів, мовляв, сідай, я не кусаюся.

Ай! Що буде, те буде!

Не хвилюйся, при свідках не кусаюся, – пошепки сказала тітонька принцес, через що по шкірі пробіг табун мурашок.

Ну дякую, заспокоїла.

– Ви змерзли? – чемно запитала Аріане.

– Ні-ні, все добре.

Когось не вистачає.

– А де мадам Вінтельманд?

Якщо задуматися, вона й раніше з нами не їла, як і мадам Ксіан, але зараз ця… жінка ж тут.

– Вона готується до прибуття представників Аурума.

Аурума? Це з батьківщини покійної Міки?

– Напевно, нелегко облаштовувати все для двох королівських сімей, що прибули. Мадам К'яра – вражаюча людина, – із захопленням сказала руденька.

Тобто батько моєї копії скоро прибуде сюди? Але якщо це справді він убив бідолаху… Я влипла. Треба якнайшвидше тікати звідси.

Насилу придушивши бажання схопитися за горло, спробувала запхати в себе хоч шматочок. Добре, що за цей час дівчатка почали підгодовувати дракончика. Тим більше, за мною їхні дії Ксіан та Дінару не видно. Оскільки робили вони це акуратно, то й в інших підозр не виникло.

А щоб його! Руки тремтять, і, здається, щось не те. Таке відчуття, ніби дехто кілька діб не спав і зараз упаде обличчям у тарілку. Це ж така ганьба буде.

– Мікаелло, Вам недобре? Ви якась бліда, – знову перейнялася моїм станом Аріане.

– Ні-ні, все чудо…

Бабах! Здається, я все-таки втратила свідомість. Точніше, не здається, а так і є. Безглуздо заперечувати очевидне.

Перше, що помітила при пробудженні, відсутність будь-якої перешкоди для охочих побачити мою «душу». Ні, те, що мені зараз вона не здається такою вже маленькою – це плюс, але груди мої! Нема чого всім підряд на них споглядати, тож я в ту ж мить сіла ривком і прикрилася подушкою.