Розділ двадцять перший. Борці за “права” нянь

З поганого:

1. Дівчата не змогли вигадати виправдання. Навіть не спробували!

2. Спецодяг для цього заходу знайшовся дуже швидко і опинився упору.

3. Стан здоров'я не став відмовкою – відправили миттєво до лікаря, який сказав, що немає нічого небезпечного у моїх псевдо-скаргах, це наслідок стресу. Пад… Редиска!

4. Немає жодного припущення, що мені робити з Коном. Залишати його одного в кімнаті – надто ризиковано.

Із хорошого:

1. Дракоша нагодована.

2. З нами їде К’яра.

3. Раніше згаданий костюм мені дуже навіть пасував.

Одяг для полювання тут більше схожий на одяг для верхової їзди, який раніше зустрічався мені лише на картинках в інтернеті. Насправді воно не лише гарне, а й зручне, а це - Плюс. Великий. Особливо з огляду на те, що я не вмію кататися на коні.

– Леді, час спливає, – відволікла від споглядання себе коханої повсюдна Гаяне.

Гм... Дванадцята година. І справді, але все-таки буде краще, якщо я залишусь. Тим більше, куди мені Кона подіти?

Га-аразд…

– Ходімо! – не чекаючи дівчину, покинула кімнату, щоб у коридорі зіштовхнутися з кримінальним квінтетом.

– Принцеси, – кивнула їм на знак вітання.

– Ви готові? – пролунало трохи віддалік.

Це була мадам Ксіан, щоб їй пусто було! І взагалі, чому це вона раптом почала так часто зустрічатися зі мною та дівчатками?

Маленька лапка підбадьорливо помацала мою ногу. Він відчув мій страх? Кажуть, що діти дуже емпатичні¹. Хоча, може, в мене все на обличчі написано.

Так, Мілано, зберися! Не можна показувати свої слабкі місця та давати залякувати себе.

Стиснувши кулак так, що нігті залишили потім помітні сліди, витверезила свою свідомість і переключаючи увагу на інше відчуття. Для більшого ефекту відвела плечі назад і вирівняла поставу. Я – не жертва, а хижак!

"Смішний жарт," – влізла Самокритика.

 Ану циц!

– Мадам Ксіан, – кивнула головою на знак вітання. На реверанс не заслужила.

Гм… Дивно, що мені ще жодного разу не зробили зауваження щодо манер. Або я дуже щаслива, або в мене тонка інтуїція. Можливі й інші варіанти, але мені на думку вони зараз не приходять.

Жінка у відповідь усміхнулася, а потім все ж таки відповіла:

– Непогано, леді Мікаелла, непогано.

Від цього погляду, що оцінює, стало якось ніяково.

Виникло почуття, схоже на відчуття тварини із зоопарку, але я все-таки дуже

намагалася цього не показувати.

– То ж що? Ідемо?

– Так! – Веста та Бел схопили мене за обидві руки і потягли уперед.

Обпалюючий ревнивий погляд медузи, що не обіцяє мені нічого хорошого, відчула спиною. Боже збав  комусь перетнутися з подібним типом людей!

Вінценосні брати, тітонька К’яра, кілька слуг, лисиці та їхня делегація вже були зібрані і чекали тільки нас, доводячи, що семеро (у моєму випадкову n-а кількість, аж надто їх багато) – одного чекають! Ну чи сімох.

– Леді, Ви сьогодні надзвичайно чарівні, – синхронно сказали Його Величність і Лис, простягаючи мені руку.

Обидві руки були проігноровані. Найкраща компанія тут – тітонька К’яра.

– Оскільки всі зійшлися, можна розпочати обряд пошани, – сказав якийсь слуга з яким я раніше не зустрічалася.

Який ще обряд пошани?!

Народ розступився. На тлі лісу з'явився чоловік у каптані до підлоги, шароварах, подібні до сорочки та чоботях Аладдіна². В руках у нього був бубон, а в губах - інструмент, який віддалено схожий на гармошку.

«Вдруг заиграла сумасшедшая гармошка

И стало, и стало хорошо!

Я так устала! Я стерлась в порошок.» ³

Тьху! Не дай Боже у мене в голові знову застрягне черговий трек. Ну будь ласка!

Довгий свист привернув увагу, рятуючи від багаторазового повторення рядків популярної пісні. Чоловік ударив у бубон, а потім ще двічі, а потім простяг:

– Ва-а-а! Ба! Ва-а-а, ва-а-а, ба-а-а!

Голос набирав швидкість, а довжина голосних падала.

Це звучало незвично і, чорт забирай, файно!

Якоїсь миті настала секундна пауза, потім він почав повільніше, ніж було на початку.

Поки увага була на солісті, за ним з'явилися ще чотири чоловіки. Напівоголені, м’язисті та розмальовані. Вони почали стукати по барабану, задаючи біт.

Звучав обряд, не побоюсь цього слова, круто!

– Оскільки тепер із нами благословення Артемісу, можна розпочинати наш захід, – сказав Дінар після зникнення жерців. Це ж були жерці? Через "е", на "жирців" вони ну ніяк не схожі!

– То чого ми чекаємо? – Запитав Вільгельм – По конях!

– Ваша Величність, – втрутився конюх, – є одна проблема.

– Вішот, не томи. Що трапилося?

– Елісал пошкодив копито і не матиме змоги брати участь у полюванні.

– Що? Елісал? Як таке могло статися з найкращим скакуном? – перепитала Овідія.

– Вибачте, але комусь доведеться поїхати вдвох чи залишитися.

Як би сумно це не звучало, я готова пожертвувати собою і не їхати.

Ох! А я так хотіла… Гаразд, жартую. Але з приводу залишитися – було серйозно.

– Гайда…– хотіла висунути свою кандидатуру на тих, що не беруть участь, але мене нещадно перебили.

– Леді Мікаелла, вважатиму за честь, якщо ви складете мені компанію.

– Ні! – імпульсивно висловив мою думку Дінар, але він це зробив чітко і так, що жодні заперечення не приймаються.

– Думаю, ніхто не заперечуватиме, якщо леді поїде зі мною на одному коні, – встряв містер Ертан, який Кілліан.

Не зрозуміф?! А це що за новини?

Його Величність і Його Високість миттю повторили категоричне "ні". Та йдіть ви всі лісом! Манала я таких супутників. Просто залишіть мене у спокої.

Так, тут мене осяяла розумна думка – чому ніхто не виявляє бажання покататися разом?

– А чому Ви не запитаєте у самої леді? - прозвучала перша розумна думка від єдиної адекватної людини. – Моя внучата племінниця – не річ, а людина зі своїми почуттями та думкою.