Розділ двадцятий. Сонний тортик vs Елегантна принцеса

Так, до його очей я не дістану, значить тією порадою скористатися не вийде. Вуха теж далеко, а вирішувати треба швидко.

Нумо, Мілано, вирішуй швидше! Ти ж не хочеш поцілунку з таким нахабою. Він симпатичний, але, порівняно з братиками і тим же Кіліаном, простакуватий. Не можна забути і про його самовпевненість і характер загалом. Слизький тип.

Книжка? Ц! У цьому положенні ще раз наочно показати дію сили інерції не вийде – самій попаде, а ноги для мене дуже цінні. Мені ще бігати й бігати!

Але! Ніщо ж мені не заважає вдарити томиком у живіт. У пах вже не битиму: пожалію твою майбутню дружину.

Маніпуляція пройшла успішно – Віль відійшов і потер постраждалу ділянку. Ефект не дуже сильний, засіб не надто дієвий, але, як говорив Вовка¹ з одного дитячого мультфільму, і так зійде!

Здивування його було чітко видно, а через те, що шкода від атаки була невелика, зла на мене він навряд чи триматиме. Принаймні, я на це сподіваюся.

– Я не поціновувачка владних володарів. Ви помилилися адресою, добродію, – повернулася на дев'яносто градусів і пішла у відомому мені напрямку.

Мій маленький незримий добродій досить виразно і голосно протягнув:

– Бе-е-е-е!

Що це таке було? Зазвичай так поводяться діти, чию маму звуть знову заміж, і кличе її навіть не тато!

Якщо у Кона саме таке уявлення про ситуацію, то варто йому пояснити, що, по-перше, я не його мама, а по-друге, зоофілією не страждаю, дружиною дракона ставати не хочу.

Коли ми зайшли до кімнати, то на годиннику було о пів на дев'яту,  що означає час готуватися до сну. До речі, це один із найскладніших етапів у роботі з маленькими дітьми.

Дехто, не показуватимемо пальцями, заявив: «Водя - зимь, купі не будє!». Жодні вмовляння не допомогли, та й силою його взяти спочатку не виходило – це дуже спритний шумахер.

Також з'ясувався факт того, що в порівнянні з Коном, п'ять вершників із фільму «Ілюзія обману» відпочивають. І це не жарт і не перебільшення: під час забігу мій особистий ілюзіоніст виявляв таку спритність рук, та й не лише рук. Здавалося, що дракончик телепортувався та переносив речі крізь простір. Чи це мені тільки здається?

Роковою помилкою юного Гудіні було те, що він відволікся на муху. Поки крилата навертала круги, бідолашна няня змогла впійматинепосидька. Відтепер муха – моя улюблена тварина, слово честі.

Нескладно здогадатися: купання кота було тренуванням на майбутнє, адже долею мені було призначене купання дракона. Було і дряпання, і кусання, і крики, і сльози від малюка. Від мене у відповідь були міцна хватка, стогін з прикусуванням губ, бажання закрити вуха, так само сльози та вмовляння самої себе не здаватися. Але у воду Кон таки потрапив, та й не просто занурився, а перетворився на водоплавне. Думаю, зрозуміло було, що те саме мене чекало і під час виринання.

– Дванадцята година, – констатувала сумний факт і попрощалася з планом лягти раніше.

Але розслаблятися рано – попереду ще спроби вкласти чудо-чадо.

– Боже, дай мені сили! – простогнала у відповідь на чергову втечу ілюзіоніста з ліжка.

Заснули ми о першій ночі під «Єбку». Назву цієї чудової казки кожному слід розуміти по-своєму, у міру своєї зіпсованості, і готуватися до «Куки Ябе».

Адже спочатку мені здалося, що новонароджений говорить ідеально! Перше враження оманливе, як і надія виспатися.

Вночі це шило якось примудрялося під час сну непомітно перелізти через мене до краю ліжка зі спробою навчитися літати, але ще ловилося на краю. Після того як шість спроб увінчалися провалом, він вирішив помститися – бився ногами та хвостом. На щастя, години до п'ятої атаки припинилися. Почалося розкривання.

За підсумком, нормально я так і не спала, через що під час пробудження шкоди почувалася не просто вичавленим лимоном – лимоном, над яким потім ще вирішили познущатися.

Боже, нехай період розвитку дракончиків буде коротшим за той, що у звичайних дітей, інакше бажання заводити власних дітей у декого відпаде повністю.

– Леді, час прокидатися, –  постукала у двері Гаяне.

– Пристреліть мене хто-небудь! – Простогнала в подушку, але тихо, щоб служниця за дверима не почула.

– Леді? – повторила вона, бо не почула відповіді.

– Заходь, – приречено відповіла.

Вона миттю влетіла в кімнату з пишною сукнею в руках. Точніше, із синім творінням якогось дизайнера, який на спідницю угробив метрів так десять тканини, а на ліф він їх зажмотив: надто вже пишним був низ і надто відвертим верх. Чомусь міцніла впевненість, що такий фасон мені не підійде і я виглядатиму абсурдно: він не тільки візуально зменшує мій зріст, а й повнить.

І я мала рацію! Вийшло щось, що нагадує такий собі кекс, зроблений дитиною, що любить крем і ненавидить бісквіт. А ні! Швидше, це тортик-лялька, якому мама трохи глибше за потрібне засунула ноги.

– А може не треба? – жалібно простогнала, дивлячись у змучене відображення обличчя, обрамлене довгим заплутаним волоссям, що явно картину не покращувало.

 – Га? – не зрозуміла служниця.

– Може, не треба людей шокувати? Чому саме ця сукня?

У відповідь вона зам'ялася, ховаючи погляд. Це насторожує.

– Гаяне?

– Це прохання мадам Вітельманд і…

– І? Не тягни, кажи як є.

– Наказ Його Величності Дінара.

Не поняф?! Що це за справи? Тітоньку я зрозумію і пробачу, а ось королю яке діло до мого одягу?

– Я піду, бо через приїзд гостей робочих рук на кухні не вистачає, – миттю випалила дівчина, вибігши за двері, щоб врятуватися від розпитувань.

Що відбувається?

Відчувши чиюсь ледь помітну, але впевнену хватку, я аж підстрибнула. Малюкові сподобався образ тортика. А мені ні! Особливо через макіяж «Пошарпана життям» та зачіску «Я впала з самоскида – гальмувала головою»².

До речі, «гніздо» не розчісувалося, а макіяж виявився не макіяжем. Ммм! Краса невимовна. На тлі рудої гості я й на людину схожа не буду, а про представницю жіночої статі взагалі мовчу.