Розділ дванадцятий. У котів шлюбний період у березні, а в політиків – у червні

Хоча ззаду й знаходився чоловік, якому тут точно не місце, прямо по курсу я помітила пропажу. Але міркувати на тему того, як вона тут опинилася, час був невдалий.

Виповзаючи з-під ліжка рачки, попередньо залишивши контрабанду на місці, я молилася всім богам, щоб цей випадок не увійшов до списку найганебніших моментів мого життя, але, здається, вже пізно.

Обтрушуючи коліна від пилу згадала, що в певних ракурсах, мою «душу» чудово видно, а оголювати її до заміжжя бажання немає, тож я максимально швидко вирівнялася і спробувала непомітно поправити тканину на грудях. Та, зважаючи на відчутний на собі зацікавлений погляд, я одразу зрозуміла: спроба була невдалою.

Отже, коли план «А» провалюється, треба вдаватися до плану «Б», який походить від слова «бій». Найкращий захист – це напад!

– І що ж Пан Прем'єр-міністр забув у моїй кімнаті та ще й без стуку?! Якщо я кілька разів піддалася вашому чарівному обличчю, це не означає, що можна тепер робити все, що вашій душі заманеться.

– Ви вважаєте мене чарівним, Пані Нянько?

Що я ляпнула? Це точно був напад?

– Ну чого ж Ви червонієте? – Корнелій зробив крок у мій бік.

Ну чому навіть у іншому світі є кліше: альфа-самець та безневинна овечка? Хоча стоп! Яка я вам овечка? Я коза, але не тому, що люблю зелень. І навіть не через те, що народилась у рік кози. У мене є роги, але не такі, як у рогоносців. Мої крутіші в стократ!

– А що це за слід від помади у тебе на плечі?

– Ти ревнуєш? – І усмішечка така.

 – Ти мені ніхто, то чому я повинна ревнувати? – гмикнула у відповідь і зобразила скривджену дружину.

Не знаю, як він встиг так швидко дійти до мене, але обнявши рукою за талію, цей нахаба тицьнув другою в мою щоку!

– Ти що собі дозволяєш?

Ні, ну то й справді! Якось наші відносини розвиваються надто стрімко. Навіть швидше, ніж у героїнь із книжок про вагітних!

– І взагалі, не розпускай руки!

Гм… Як так вийшло, що цей чоловік мною зацікавився і чим йому це вигідно? Ну не вірю я в те, що справжні чоловіки-аристократи можуть полюбити бідних простолюдинок. Мікаелла нехай раніше і була принцесою, але зараз вона ніхто і звуть її ніяк. У чому сенс?

– Мила, я тут кілька вбрань на виб... – пролунало з-за дверей.

Сьогодні що День входження без стуку? Чи місцева аристократія має звичку таку?

І знову: я стою, червонію, а деякі нахаби продовжують займатися тим, чим займалися. Непорядок! Тіло моє, а чіпає його, та ще й без дозволу, він.

Тільки я збиралася вдарити ці непорядні загребущі руки, як моє зап'ястя схопили і потягли на себе. І потягнув навіть не Корнелій!

– Вибачте, Ваша Високосте, але не могли б Ви покинути приміщення. Моїй дорогій племінниці треба одягнути більш відповідний одяг, тим більше для розмови з Вами, – тиснула на прем'єр-міністра тітонька. До того ж, дужче, ніж цей чоловік тисне на мене.

– Чудово! Тоді я зачекаю її за дверима, а потім особисто супроводжу.

– Дякую, але супутники у Мікаелли є, так, люба?

Якраз вчасно дівчатка вийшли з ванної кімнати, помітили свого дядька, оцінили обстановку і врятували мене.

– Дя-а-адю, – протягнула Овідія. – А що Ви тут забули?

Веста ж побігла убік один, два, три... п'ятого зайвого, і з розбігу на нього стрибнула. На щастя, чоловік дівчинку впіймав і посадив на руки.

– Дядю, а пішли я тобі дещо покажу!

– А я вам допоможу, поки мадам Вінтельманд допомагатиме леді Мікаеллі.

Вони пішли, лишивши нас удвох, але жінка нічого не говорила. Вона допомогла мені з блискавкою на легкій блакитній сукні. Якщо чесно, мені здається, що вона не підійде.  Відкриті плечі, невагома тюльова тканина, шлейф до підлоги, бісерне оздоблення плечової лінії та пояса, розріз до середини стегна – виглядає наче вбрання прекрасних фей або… жінки, схожої на втілення весни.

Ну блін! Невже я так сильно заздрю ​​цій чудовій Місіс Ідеал?

– Ти не дорікатимеш мені? – Перевела свої роздуми в інше русло.

– За що?

Справді, а що таке? Один прем'єр-міністр із замашками власника гарему виявляє до мене необґрунтований інтерес, але його це зовсім не бентежить.

– Якщо ти про Корнелія, то тут я безсила так само, як і ти. Але знай, якщо він образить тебе хоч слівцем, можеш уже вважати його трупом. Свою крихітку в образу не дам нікому! Навіть богам.

Богам?

– Але краще намагайся віддалитися від нього або прикинься нудною. Не подобаються мені чутки про рід Міріум.

А я вже подумала, що вона буде першою і єдиною людиною, яка не скаже мені триматися від нього подалі. Якщо мені це скаже ще хтось, сміх не стримаю. Хоча ні, найвеселіше буде, якщо мені про це скаже він, незважаючи на те, що сам до мене і приходить. Каюся, перший раз прийшла я, але далі ж до мене він приходив на своїх двох. Причому без вагомих причин!

– Так-с, красуню, зараз я швиденько зберу тобі волосся, щоб не заважало, і ти готова.

– Дякую, але я й сама...

– Заспокойся! Дай я хоч уряди-годи подоглядаю за моєю дівчинкою.

І так приємно стало від її слів, що широку щасливу усмішку неможливо було зупинити. Востаннє моє волосся хтось заплітав роки три назад, а до цього ще два роки його зовсім не чіпали сторонні люди. Але справа не в тому, що я не давалася, просто охочих не було, зате було багато неохочих.

За відчуттями, вона робила якийсь пучок, а потім поклала мені на голову вінок, зроблений Беліндою і подарований Вестою. Якщо чесно, я до останнього вірила в те, що обраний тітонькою образ виглядатиме до болю безглуздо, але наскільки ж сильно я помилялася!

Коли мадам Вінтельманд поставила мене так, щоб у дзеркалі на трюмо було видно нас з ніг до голови, було складно впізнати у білявій красуні, більше схожій на музу, себе.

Перевівши заворожений погляд на сусідку і назад на музу якогось талановитого художника, було складно не помітити схожість обох: довге золотисте волосся, персикові губи, гарну фігуру та сірі очі… Сірі?!