Розділ десятий. Відчуй себе чудною простачкою

– Доброго вечора, леді!

З огляду на наявність контрабанди, зробити реверанс або хоча б нещасний кніксен було неможливо для мене, отож відповівши монарху «Добрий, Ваше Величносте!», просто кивнула, а Овідія виконала процедуру належно.

– Щось трапилося? – питання змусило серйозно напружитися.

Невже помітив?

– Нічого, татку, – взяла під контроль ситуацію дівчинка.

– Як незвичайно спостерігати присутність аж двох принцес при няні, одна з яких навіть заснула.

Поглянувши на Весту, було помічено наступне: та, хто не збирався спати, заснула, притискаючи до себе яйце. Слава богу, його не було видно оточуючим.

Дідько, але як же мило вона виглядає!

– Просто ми зрозуміли, що ворогувати з такою прекрасною леді – гріх, страшніший за який і бути не може. – Ні, ну брешуть, як дихають, чесне слово! Чи їх цьому спеціально навчають? – Тим паче, після всього, що вона для нас зробила.

Чи так це? Вони справді не будуватимуть підступів? Але якщо замислитись, нічого такого вони й не робили, лише один раз намагалися підставити. О, та й один раз кинули в нас з К'ярою спалах.

– Татку, а що ти забув біля кімнати леді Мікаелли? – Перевела стрілки дівчинка.

Чоловік виглядав замисленим та трішки засоромленим. Отже, підбирав слова. І все-таки, навіщо він тут?

– У мене є одна особиста справа до принцеси з роду Емейбіліум.

А це дуже підозріло, навіть гірше випадку з драконом, що не вилупився. Якщо з приводу незаконного перетину тварини ще якось викрутитися можна, то в разі розмови, що належить до справжньої володарки імені, я ж нічого не зможу відповісти!

– Вибач, татку, але найближчим часом вона заброньована.

Гей, хвилиночку! А чому за мене сьогодні ввечері відповідають чотири неофіційні представниці королівської мафії? Я як доросла і неповторна особистість, яка може відповідати за свої дії та слова повною мірою, просто зобов'язана використовувати своє право слова!

– Вибачте, Ваше Величносте. На жаль, я вже пообіцяла найближчу годину своєї уваги дівчаткам. А після – мені слід відпочити, оскільки мій стан досі бажає найкращого.

– Оу! Вибачте, не врахував цей факт. Тоді давайте Весту мені, я сам донесу її до кімнати.

Що б зробила нормальна дівчина? Погодилася на приватне спілкування з королем. Жадібна жінка перевела б розмову в інтимне перешіптування. Що зробила я? Не віддала батькові його дочку, а моя супутниця заявила:

– Сьогодні ми обидві спатимемо в кімнаті леді. Вона обіцяла!

Звичайно, у відповідь змушена була кивнути, хоча з цього приводу ми не домовлялися. Для мене такий розвиток подій – не проблема, адже на моєму ліжку спокійно вміщуся не лише одна я, а й усі п'ять принцес разом із тітонькою. Проблема в тому, чи не буде це проблема для розпещених дочок монарха?

– Ну що ж, якщо таке ваше рішення…

– Договір дорожчий за гроші! Ти сам так казав.

– Все вірно, – якось приречено погодився Його Величність. – Тоді, леді, зайдіть завтра вранці до мого кабінету.

– Добре.

– Доброї ночі, пані.

Хм… Цікаво, чому цей Аполлон іншого світу досі не одружився? Що попереду, що ззаду – не чоловік, а мрія. Щось тут не так…

– Вибач за неділікатне питання, але скільки років ви вже без матері?

– Краще навіть не думай про це.

Міс Таємничість відчинила двері і впустила всіх у кімнату. Досі схожу на віп-палату у психлікарні. Прикро.

– Не думала, що в тебе насправді відсутня естетичний смак, – промовила задумливо і з осудом.

– Вибач, який є! – Сказала не подумавши, паралельно вкладаючи Весту на ліжко.

Запальність та імпульсивність – не ті якості, які слід показувати дітям, але зараз і без того складний для мене контроль власних емоцій був просто нереальним. Тривалий сон, дивне бачення, дивовижні зміни з моїм тілом, знаходження справжнього дракона – це забагато!

– Думаєш, моя думка хоч на когось взагалі впливає? Мною постійно нехтують, вирішують за мене, користуються моєю добродушністю та багато іншого. А знаєш, що найсумніше? Я це виразно розумію, але інакше ніяк зробити не можу! Така моя натура, яку виправити мені не вдається, хоча намагалася. Дуже намагалася. Ось просто не можу ставитися до людей так само, як вони ставляться до мене, не можу ігнорувати тих, хто мене потребує, нехай навіть потреба ця дріб'язкова і на шкоду мені!

Після задишки, прийшло розуміння значення цієї затятої мови. Як я могла згаяти свій гнів на дитині? Вивалила на неї свої переживання та проблеми, які обтяжували душу не менше року.

– Божечки! Як соромно, – закрила руками свої безсовісні очі, але через мовчання з боку супутниці, розсунула пальці і глянула на неї.

Здивовані очі не зводили з мене погляду, а на обличчі була якась незрозуміла суміш емоцій: від зневіри до переконаності, від смутку до радості, від нерішучості до впевненості та… Чисте щире захоплення. Але що його причиною?

Крім нас нікого не було, її молодша сестра спить. Що в неї за така реакція?

У голові виплив дуже важливий педагогічний принцип, про який часто забуваю не тільки я. Ця вимога – принцип емоційного навчання, який полягає у тому, щоб показувати дитині живі емоції, цим спонукаючи його відкритися.

Кому легше розповісти про свої проблеми та переживання: ідеальному роботу, який не робить помилок і не показує в собі ознак наявності душі, або людині, яка так само має свої проблеми, турботи, тривоги… слабкості. Прямо як ти. Людині, яка вислухає і спробує зрозуміти, а не скаже, що все сказане – нісенітниця, яка лише витрачає час.

– Знаєте, леді, ви вражаючі, – посміхнулася Овідія.

– Що?

– Не багатьом дано такий чудовий і важливий дар – здатність відкритися. Вашим близьким з Вами дуже пощастило, а потім – її посмішка згасла, але не її слова. – Якось це може зіграти з Вами злий жарт і призвести до дуже сумних наслідків. Не здивуюся, якщо на Вас чекатиме та ж доля, що і на неї.