Розділ восьмий. Як оживити «НЕКРОсуню»

Як виявилося, я випала з реальності на три дні, причому рівно: з четвертої години середи до четвертої години суботи. Але як за цей час з «Некрасуні» можна було перетвориться на «НЕКРОсуню»?

Впалі щоки вказували на те, що голодом декого морили мінімум два роки, обвисла шкіра була точно як у людей, що оселилися в лікарні на ПМЖ¹, брудному волоссю, що відросло до колін, позаздрила б навіть Садако з «Дзвінка». Ось такий «труп» зараз дивився на мене із дзеркала.

Ну як так? Всього три дні минуло, а я стала ось цим? Чи це чийсь жарт? Але мара не зникала вже котру годину. Отже, не жарт, а іронія долі, але без легкої пари.

За розгляданням нового дива світу мене застав зненацька красень, багач (хоча про цей пункт точно не знаю), прем'єр-міністр і просто Містер Ідеал - Його Високість Корнелій.

– Ви сьогодні надзвичайно чарівні, Пані Нянько.

Мені терміново необхідне щось важке. Просто життєво необхідне!

– І нащо цей сарказм, пане прем'єр-міністре?  І без вас погано!

– Мікаелло, тебе нудить? – Запитав Корнелій, причому дуже серйозно.

– Та ніби ні, – відповіла, а потім задумалася.

А на якому тижні з'являється токсикоз? Адже ми того, ну, тобто цього. І не пам'ятаю, чи використовували контрацептиви. Хоча, навіщо приховувати? Спогадів після "вечері" того дня в мене зовсім немає!

Наскільки пам'ятаю, нудота з'являється між четвертим та дев'ятим тижнями вагітності. Тож якщо у нас з ним буде загальний «наслідок», то дізнатися про нього за ознакою непереносимості деяких запахів та продуктів вийде не менш як через три-чотири тижні. Але краще цього не чекати, а дізнатися відразу, якою є ймовірність сюрпризу, що стане кіндером.

– Корнелію, у мене до тебе надзвичайно важливе питання.

– Га? – у погляді чітко читався інтерес. – Яке ж?

– А ми тоді, коли… ну… займалися спортом…

– Спортом? – у підступних очах заграли бісики, а нахабна рука сперлася на стіну біля мого вуха.

– Коли я через незнання об'їлася флагумеперсом, ми... ми використовували контрацептиви?

– Контрацептиви? А навіщо?

Тримайте мене семеро! Невже за дев'ять місяців у мене буде кіндер-сюрприз? Ні, я, звичайно, думала про те, що колись у мене будуть діти, але не у вісімнадцять же!

– Йоханий бабай!

– Що таке?

– Так, а може в мене тоді був безпечний день? Хоча і це гарантія не стовідсоткова! – вже скоріше для себе говорила. – Десяте, одинадцяте, дванадцяте… Дідько! У мене ж тоді була овуляція! Бляха-муха!

– Про що ти?

– Про те, що велика ймовірність того, що ми через дев’ять місяців станемо батьками! І про що ти тільки думав? – Так, зараз я була надзвичайно зла. – Ти ж був у адекватному стані! Як ти міг не подумати про захист?

– Мікаелло, стоп! Заспокойся.

– Та як я можу заспокоїтись, якщо…

– Якщо у нас нічого не було.

– Щ-що?

– Тоді ти просто заснула на моєму ліжку і не збиралася його звільняти.

– Але я… Одяг?

– Еліа підготувала тебе до сну, і ми заснули разом.

– Тоді чому ти був роздягнений?

– Я не можу спати роздягненим у своїй кімнаті?

– А як щодо «відповідальності за недоторканність», про яку ти говорив?

– Але ж ти маєш бути відповідальна за те, що в моє недоторканне ліжко вперше лягла стороння людина, а тим паче леді.

– А якби не «леді», а чоловік? – Ну, це вже питання честі, вибачте.

Докірливий погляд був очевидною відповіддю, мовляв: «Ти за кого мене маєш?» Але мені це потрібно знати. У дослідницьких цілях, очевидно. Раптом у цьому світі одностатеві шлюби та стосунки зокрема – не лише звичайна, а й вкрай поширена справа? Але поки що я сумніваюся в цьому.

– Ти мені краще скажи, якого біса полізла у воду? – Ніби спокійно спитав, але в голосі чітко відчувалися нотки люті.

– Ну, я захотіла поплавати. Що з того?

– Чарівна Пані Нянько, – з натиском вимовив чоловік, – наслідком вашого "плавання" мало не став квиток на той світ. Ви взагалі думаєте, що ви робите?

Намагаєшся пробудити почуття провини? А не вийде.

– Невже до тебе тільки зараз почало доходити?

Дбайлива рука витерла сльозинки, що вже текли по обличчю.

– Ні. Мені просто у око щось потрапило. А друге сльозиться за компанію.

– Пані Нянько, не вмієте ви брехати. Ти про це знаєш?

– Все я вмію! А ти досі не можеш визначитись я – це «ви» чи «ти».

– Ні те, ні інше, – розсердженого обличчя торкнулася лукава посмішка, яка до шаленого йому пасувала. – Ти – нещастя моє, принцесо.

– А я ж і образитися можу!

Думка про те, що душа моя не пішла в інший світ лише завдяки щасливому випадку, відійшла на другий план, оскільки її затьмарило відчуття близькості до цього красеня. Ні, не інтимної близькості, а внутрішньої. Від почуття спорідненості душ у грудях і по всьому тілу розлилося надзвичайно приємне тепло, яке не можна було порівняти ні з балом «відмінно» після довгої наполегливої ​​роботи, ні з несподіваною хвалою від вищепоставлених людей, ні з почуттями від отримання довгоочікуваного подарунка… Це тепло було чимось новим, незвіданим та ніжним.

– Ну ось, ти ожила.

З повним нерозумінням я потерлася щокою об руку, що гладила моє обличчя. Але ці слова зараз були неважливі й незначні.

«А що тоді важливе? – голкою вколола свідомість. – Не забувай, Мілано. Він – прем'єр-міністр, а ти – звичайна студентка, яку сплутали з принцесою. Якою буде його реакція, коли правда випливе назовні?»

Ця «голка» стала протверезним ляпасом, який допоміг вибратися з цього океану почуттів. Насамперед я – педагог! Не можна давати почуттям захопити свідомість. Кожну дію потрібно обмірковувати кілька сотень раз, адже моя професія полягає не тільки в тому, щоб навчати молоде покоління, а й в тому, щоб бути для нього прикладом.

Щоб не випробовувати себе, довелося відійти від Корнелія до протилежної стіни, хоча краще, звичайно, було б в інший кінець палацу. Оскільки це не допомагало, відвернулась і спробувала змінити тему: