Розділ четвертий. Ранок добрим не буває

Як чоловік і говорив, сукня дійсно лежала на кріслі, але вона була не тією, яку я вдягнула вчора. По-перше, вона сірого кольору, який мені не дуже подобався, по-друге, довжина спідниці була довгою, а декольте – відвертим, по-третє (найобурливіше!) там був корсет. 

– Я, звичайно, вдячна за запропоноване вбрання, але не могли б ви повернути вчорашній одяг? – у додатку  кажемо це якнайжорсткіше, прямо як коли Арчі охоплює мою ногу і починає стрибати, явно з некультурними намірами. 

– І чим же вас не влаштовує ця сукня, Пані Нянько?

Хоч його голос і приємний, але він уже починає нервувати, чесне слово! 

– Фасоном, Пане Модний Прокурор.

– Навіть якщо воно не магічне і може коштувати цілий статок?

– Тоді тим паче! – за мене батьки рідко платили, а ледве знайомі чоловіки – тим паче.

Але продовження не було. Чоловік задумався, до того ж знатно. І це лякало!

Гм... А якщо він зрозумів, що я не Мікаелла?  Чи спробувати донести до нього цей факт?  Раптом, дядечко-прем'єр-міністр вирішить допомогти дівчині, яка опинилася бог знає де і хрін знає як?

«Ага!  Як же! – вліз голос розуму.  – Прем'єр-міністр неіснуючої держави допоможе прокинутися від дивного сну»

Так!

«Любонько моя, – ласкаво почав здоровий глузд, – прекрасні принци рідко приходять не тільки в реальності, а й у снах. Змирися!»

Ех...  Мріяти не заборониш. Ось вона, сувора дійсність.

– Знаєте, Пані Нянько, не дуже ви схожі на принцесу найпотужнішої держави.

Що-що?  Яку ще «принцесу»?

– Чи так на вас вплинув розрив із минулою пасією?

Яка, Арчі мене вкуси, принцеса, та ще й «наймогутнішої держави»?

Зараз я вдячна обставинам, що шатен не бачив мого обличчя в цей момент, оскільки готова побитися об заклад, що вираз у мене був тоді невимовний.

– Пані Нянько, ви ще довго?

– Га?

– Ви скоро закінчите?

– Що?

– Як довго ви одягатимете цю нещасну сукню?

І тут до мене дійшло, чому він все ще лежить на місці!  Все ж, хоча б у моїй фантазії ще існує пристойний і розуміючий чоловік. Але зате сукні тут незручні і непрактичні!  Чому завжди є якесь «але»?

Проблем з одяганням не виникало доти, поки не дійшла черга шнурівки корсета на одязі.  І тут постало питання: як самій затягнути корсет на спині?  Крутитись я намагалася, брати кінчики шнурків і тягнути на себе – теж.  Результату не було і це дуже злило!

– О, Свята Лілая! – почулося з-за спини.

Плечей торкнулися чужі руки, які плавно сковзали вниз.

– Що ти робиш?!

– Допомагаю Пані Няні затягнути корсет. Чи Пані Няня хоче й надалі продовжити спільні муки?

– І яким же боком ці муки спільні?

– Ви не уявляєте, наскільки мені боляче дивитись як дівчина після похмілля від флагумеперса намагається затягнути корсет, – прошепотів на вухо.

Від чого? Який «флагумеперс»?

Поки я була в роздумах, шатен прибрав своє обличчя від мого, провівши рукою доріжку від шиї до куприка.  В результаті по тілу пройшов не один табун мурашок, а щоки обпалило жаром.

 Що він, чорт забирай, творить?

Але даремно я розслабилася.  Це був, так розумію, відволікаючий маневр, оскільки він однією рукою схопився за шнурки, а іншою – притримував талію, не даючи схаменутися і зрозуміти, що після настане різке і потужне затягування.

– Йоханий бабай! – Вигукнула, коли об'єм повітря, що вміщується в легенях, скоротився як мінімум вдвічі. – Ти що робиш, ненормальний!

– Я ж попереджав, що маю намір допомогти.  До речі, а коли ми перейшли на «ти», Пані Нянько?

Блін, як мені не вистачає особистої мужененависниці під рукою!  Ну от, якщо уявити: ми з, нехай буде, Тамарою ходимо парою. Проходить повз нас чоловік, а Тамара збирається до нього докопатися, нехай і через незначну причину, і тикати в нього своїм «фемінізмом», свято запевнивши, що він – один із шовіністичних ватажків, які утискають права кожної жінки на планеті, ще й так, що навіть він у це повірить і відчуватиме сором за всіх чоловіків усіх часів та народів.  Але тут я: "Тамарочко, рано".  І подруга заспокоюється.  А зараз я б сказала: "Тамаро, шовініст на сто вісімдесят градусів від мене!" І Тамара налетіла б на цього садиста.

Ех, мрії-мрії!

– А ви не показуйте настільки явно свої садистські нахили, Пане.

– Але ж і ви насолоджуєтесь своїми мазохістськими уподобаннями, Пані.

Не вбив, а закопав, чесне слово!

– Сам ти мазохіст!

– Ти вже визначись, садист я чи мазохіст?

Ну-бо, люба Жіноча Логіко, підкажи, чим йому відповісти!  Зараз треба, як ніколи!  Виручай, люба!

 «Ну що ж, – відповіла вона, – щось на кшталт «Ти мене не любиш?»  або «Ти мені зраджуєш?»  не вийде, через відсутність романтичної лінії».

 "І що ж нам робити?" – Запитала її.

 «Вибач, Міло, це не до мене»

 «Це до мене!» – відповіла Дурість.

– А коли я зможу поснідати? Мені сьогодні треба буде розпочати більш детальне знайомство з дівчатками.

– Та вже!  – показав у напрямку стола чоловік.

 Ех... А чому я раніше не помітила?

«Просто я відвернулась» – внесла свою лепту Спостережливість.

«Посуньтеся, дівчата, моя черга» – влізла Жадібність, коли ми сіли за стіл.

– І як же ви пропонуєте знайти вихід із цієї ситуації?

– З якої ситуації?

– З нашої!

– Ах, Ви про цю ситуацію, Пані Нянько! І що ж не так із нашою ситуацією?

– Пікантні подробиці нашої пригоди.

– Розкажіть же про ці «пікантні подробиці» і мені, Пані Нянько, – ніби грав зі мною в кішки-мишки цей спокусливий об'єкт жіночих мрій.

 «Боже, чому його торс оголений?» – влізло Лібідо, затьмарюючи Жадібність та її цілі.

– Ну, як же? А втрата невинності?

 Чоловік посміхнувся, а його лукавий погляд відірвався від тарілки і був повністю прикутий до моєї персони, аналізуючи все тіло як рентген.

– Що Ви взагалі пам'ятаєте з учорашнього дня, Пані Нянько?