Розділ восьмий

Кемерон послухався і за Рейною не пішов, очевидно, вважаючи, що ця жінка таки справді здатна його проклясти, якщо він доведе її до потрібного стану. Вигляд у дракона був пригнічений, але я намагалась заспокоїти себе, що це просто перша реакція. А потім він зрозуміє, що йому навіть не потрібна його дружина, у нього ж є я…

Ні, це звучало дуже егоїстично. Занадто! Все-таки, почуття, які зараз так нахабно гризуть мені серце, роблять мене якоюсь лиходійкою, навіть соромно стає за власну поведінку…

Ми ще провели кілька годин в академії. Я спокійно сиділа в кутку, читала книжку, яку мені всунули до рук, і навіть не посміла сказати, що нічогісінько з написаного не розумію, бо це була мова, яку я ніколи не вчила. Та я навіть не знала, яка саме мова це була.

Принаймні, порозглядала картинки.

Ще один двієчник, якого Кемерон все-таки впустив та зволив прийняти в нього іспит, виглядав вельми переляканим, затинався і зміг щось відповісти лише з десятої спроби. Я чекала, що Мерріт достатньо злий і зараз просто вижене хлопчака геть, проте він зумів взяти верх над своїми почуттями та просто поставив трійку.

Людяність сварка з Рейною з нього не витрусила.

Коли ми повернулись до лісу, Кемерон теж не намагався підпалити найближче дерево, не пробував покусати Бйорна, коли ведмідь підійшов до нього і спробував полащитися. Навпаки, почухав за вухом. Але вигляд у мого дракона був таким, мов він зараз сяде і тут-таки помре.

Ніколи не бачила його настільки похмурим.

– Кемероне, – не витримавши, гукнула його я. – Кемероне, послухай…

Він навіть голови не підняв.

– Не треба так засмучуватись, – спробувала втішити його я. – Ти ж не винен в тому, що трапилось.

– Ага. Не винен. І що це змінює?

– Я не хотіла чхати, – я винувато опустила голову. – Не хотіла, щоб це все відбулось. Мені дуже шкода, Кемероне!

Він фиркнув.

– Яка мені тепер різниця, шкода тобі чи ні…

– Якби я могла стриматись – я б стрималась! – видихнула я. – Що я могла зробити, якщо твоя наречена прийшла настільки раптово, а в шафі смерділо, мов там цілу отару молі отруїти намагались? І з магією моєю казна-що відбувається, невже ти думаєш, що це спеціально?!

Він так на мене глянув, що я зрозуміла: Кемеронові все одно. Він навіть слухав мене ледь-ледь, одним вухом.

– Я не думаю, що ти це спеціально, – зрештою зронив він. – Але це не має жодного значення, Бетті. Бо щойно я втратив… Все. Все, що мав.

– Та це ж просто сварка!

– Сварка з драконицею. Ти собі навіть не уявляєш, який вона має характер! І це я від неї залежний, а не вона від мене. Вона ж… Горда, як я не знаю що! І ніколи, нікому не дасть себе соромити! Я стільки її вмовляв, а тепер… Все демонові під хвіст.

Святий Лісе, та що він знайшов в тій Рейні, що так побивається?

Мені зараз хотілось заявити, що вона геть не заслуговує такого прекрасного, гарного, сильного дракона, і взагалі, йому дуже пощастило, що цього весілля не буде, бо жодного щастя не дочекаєшся в парі з подібною жінкою.

Ясна річ, насправді я таке сказати не могла. Кемерон і так розбитий, а я ще й посолю йому розкраяну рану. Але, можливо, я зумію його втішити?

– Слухай, – ласкаво промовила я, – розумію, що все вийшло не надто добре, але… Ти ж розумієш. Рейна, вона… Погарячкувала. Вона жінка полум’яна…

– Ви довкола мене всі полум’яні, аж занадто, – буркнув він.

Ага. Така твоя доля, драконе, підкорювати жінок, що не можуть дати раду своєму вогню. Тільки ти ж мене геть не помічаєш, а всі твої думки про трикляту Рейну!

Якби я зараз могла йому сказати всю правду! Проте чоловік і так сидів чорний, мов грозова хмара на осінньому небі, і вперто дивився в одну точку. Щось мені підказувало, що йому не надто додасть радості, якщо я ще й відверто розкажу про все, що наробила.

– З будь-якої ситуації можна знайти вихід, – прошепотіла я, хоча сама в те не вірила, і, не стримавшись, простягнула руку та торкнулась волосся Мерріта.

Він чи то не відчув, чи то не був проти, тож не сахався і не намагався мене відігнати. Тож я обережно перебирала каштанові прядки та намагалась підібрати хоч відносно правильні слова.

– Думаю, після того, як вона заспокоїться, ми просто підемо до неї і спробуємо все пояснити. Можливо, правда буде кращою за брехню? Тоді вона принаймні зрозуміє, чому ти так переживав. Або, якщо тобі так легше, дотримуватимемось нашої легенди! Я на обидва варіанти згодна. Ти ж такий хороший, її серце обов’язково відтане!

Моє б, наприклад, відтануло. Та воно вже все таке гаряче, що хоч зараз вогнище розводь. І на пальцях іскри…

Я стрімко прибрала руки, щоб випадково не попалити Кемеронові волосся.

– Як ти не розумієш, – розпачливо вигукнув Мерріт, геть не втішений моїми словами, – Рейна ніколи мені цього не пробачить! Невже ти не могла просто посидіти тихо? Це що, так складно?! Я ж нормально поводився у суді! А тепер що? Коли ми з тобою розлучимось, Рейна у мій бік навіть не гляне!