Розділ п'ятий

День в академії минув спокійно. Кемерон зареєстрував мене як вільну слухачку лекцій, я посиділа на останній парті, доки він пояснював щось студентам – тонула у власних думках, не до кінця усвідомлюючи суть того, що говорив мій чоловік. Мене гризла совість. Вперемішку з ревнощами, вона не давала мені ані шансу просто викинути Кемерона з голови і переключитись на що інше.

Ввечері ми повернулись до мене додому. Я категорично відмовилась йти до Кемерона, та й він. Зрештою, не став наполягати. Напевне, моя присутність в його домі означала б для дорогоцінної нареченої, його істинної пари, дещо куди гірше, ніж те, що сам Мерріт спить бозна де.

Звісно, я відправила хлопця окрему лежанку. Не на підлогу, ні, це було б занадто жорстоко. Ми намостили там ковдр, доклали трохи магії, і вийшло непогане окреме ліжко. Я лишилась в своєму.

…і прокинулась від того, що мене хтось обіймав.

– Тільки не кажи, – прохрипіла я, відкриваючи очі, – що тебе уві сні знову тебе перемістило! Ти ж засинав окремо!

Кемерон сів на ліжку і роздратовано гмикнув.

– Ця магія жахлива, – пробурмотів він. – А найгірше, що я пам’ятаю, як я тут опинився.

– І як же ти тут опинився?

– Встав, влігся коло тебе і продовжив спати далі! Це ненормально. Я йшов своїми ногами, я хотів це зробити – і то все з усвідомленням, що я вчиняю правильно, бо я твій чоловік. Та мене ніби підмінило, – він розлючено зиркнув на мене. – не знаю, що ти там начаклувала у цьому ритуалі, але мені ця магія зовсім не подобається!

– Можна подумати, мені подобається, – фиркнула я.

– Не я це начаклував!

– Я не знала, що так буде!

– Ой, – відмахнувся чоловік. – Не знала вона. Ти підступна лиха відьма, готова на все для того, щоб досягнути бажаного, ось ти хто, – в голосі Кемерона звучала тільки втома, я навіть осуду не розчула. – Що ще можна про це сказати?.. Вдягайся. Нам пора йти, аби не запізнитись до суду, де ти урочисто передаси Х’юбертові живий ліс.

 – Або не передам, – гмикнула я.

В усій цій ситуації мене радували дві речі: по перше, те, що я побачу пику свого любого братика, а по-друге – те, що можу подивитись на дракона, який зараз при мені вдягається, навіть не думаючи сховатись за ширмою…

Яке ж в нього гарне тіло! Струнке, підтягнуте, гнучке. Кемерон, вилізши з ліжка, стояв до мене спиною, і, доки він натягав штани, я роздивлялась рельєфні м’язи його спини та рук. Цікаво, це в нього від перетворень на дракона, чи він спеціально тренувався? Біцепси як виділяються, і плечі широкі… А талія навпаки вузька, і м’язи міцні.

Я ковтнула слину і відчула, як внизу живота вузлом закручується незнайомий мені жар. Так, що це ще за добрий ранок? Я не можу відчувати потяг до Кемерона. Це ж просто дурня якась! І роздивлятись його, мов голодний звір розглядає шматок м’яса… Я що, геть з глузду з’їхала?!

Це все закляття. Жоден чоловік не викликав у мене такого інтересу. Та й я не те щоб часто прокидалась з ними в одному ліжку. Точніше, не так: я взагалі ніколи не прокидалась з чоловіком в одному ліжку, я навіть не думала про це! В мене і в голові не було заводити стосунки, достатньо того, що я надивилась на любого братика та на батька, який зраджував власній дружині з моєю матір’ю…

Ким би вона не була.

Треба негайно дати раду своїм почуттям, а то так мене точно заведе кудись не туди. Не можна облизуватись на Кемерона. Не можна! Я порядна друїдка!

Хай зараз досить вільне життя, і дівчина може собі дозволити за життя мати стосунки з кількома чоловіками, а не вийти заміж за якогось козла і бути довіку з ним без права голосу, але ж це не означає, що я збираюсь так вчиняти!

О, справді не збираюсь. Я ж перестрахувалась, вмудрилась провести шлюбний ритуал, який забезпечим мені шлюб аж до смерті. Моєї чи Кемеронової. Молодчина, що й казати. Постаралась! І тепер навіть маю повне право хотіти свого чоловіка.

Прекрасна ситуація, я бажаю його, він бажає нашого розлучення.

Просичавши про зуби щось про те. яка ж я дурепа і в яку погану ситуацію втрапила, я теж вилізла з ліжка, схопила свої речі та побігла за ширму вдягатись. Дракон за мною не пішов, він підглядати явно не збирався. То, здається, тільки я така збоченка.

Святий лісе, як же я вмудрилась в це вляпатись? І чому шлюбний ритуал не просто прикував мене до Кемерона, а й пробудив такі протиприродні… Гаразд, дуже навіть природні, але цілком недоречні в даному випадку думки?

А що, як вони насправді не навіяні магією? Що, як я справді в нього закохалась, і просто не готова це усвідомити?..

Ні, не може цього бути!

– Ти там ще довго, Елізабет? – гукнув мене Кемерон.

– Вже йду, – приречено зітхнула я.

Що ж, сьогодні у мене по плану кілька хвилин тріумфу. А про свої проблеми з Меррітом я подумаю пізніше.

Урочиста передача Х’юбертові прав володіння Живим лісом мала відбутись в залі суду. Ми з Кемероном прибули туди всього за кілька хвилин до початку, і я, лишивши дракона в коридорі, сама рушила назустріч своїм любим родичам, з зусиллям роздушивши страх, що вже почав зароджуватись у мене в свідомості.