Розділ третій

Я прокинулась від жару та важкості у всьому тілі. У вікно світило сонце, ще й так яскраво, що я могла навіть не сумніватись: безнадійно проспала, і зараз вже давно не ранок. Як друїдка, я зазвичай вибиралась з ліжка мало не з першим промінням сонця, принаймні, в теплу пору року – бо взимку вставала ще затемно. Зараз щось пішло не так.

І саме в той день, коли мені треба шукати мага десятого рівня, коли дорога кожна хвилина, я мала провалятись до полудня! Треба ж знайти Мерріта, дізнатись, чи подіяв вчорашній ритуал, і якщо так – то як саме! Бо я ж навіть до кінця не усвідомлювала, що начаклувала.

Я поворушилась, сіпнулася і виявила, що мене щось притискає до ліжка. Міцно так, надійно. Щось гаряче та тверде.

Повернула голову… І ледь не заволала від жаху.

Поруч зі мною, простісінько в моєму ліжку, лежав Кемерон Мерріт. Без сорочки, в тонких полотняних штанах, цілком розслаблений. Він наполовину привалився до мене, притиснувся всім тілом, і це саме від Кемерона йшов той жар, що мене розбудив. Та й важкість теж.

Я засіпалась, намагаючись вивільнитись з драконових лап, та, на жаль, зробити це виявилось не так просто. Тяжкий, зараза, ще й не хоче зсуватися з місця!

Єдине, до чого призвели мої потуги – те, що Кемерон нарешті заворушився та трішечки зсунувся вбік. І прокинувся. Я вже думала вислизнути з його обіймів, але дракон з тихим гарчанням згріб мене в свої обійми, буквально підім’яв під себе та навис наді мною. Спочатку трохи причмелений, затуманений його погляд став сконцентрованим та злим.

– Ти, – прогарчав дракон.

– Я, – тільки й лишалось пискнути мені.

– Що ти забула в моєму ліжку?!

– В якому, Святий лісе, твоєму ліжку?! – обурилась я. – Це моє ліжко! Мій дім! Моя кімната! Це ти тут опинився!

– Неправда! Я засинав в себе вдома!

– То покрути головою!

Дракон продовжував свердлити мене поглядом.

– У мене на лобі плану будинку немає, – роздратовано кинула я. – Тож якщо ти справді хочеш дізнатись, де знаходишся, тобі доведеться повернути свою голівоньку і поглянути, що відбувається навкруги! Ну? Втямив?

Нарешті фраза прозвучала досить зрозуміло навіть для Мерріта, і він злегка повів поглядом спочатку в один бік, потім в другий. Очевидно, не надто надихнувся тим, що побачив, бо з драконових вуст зірвалось тихеньке гарчання.

– Як я тут опинився?

– Не до мене питання! Я-то у своєму будинку і в своєму ліжку!

– Ти мене викрала? – не вгавав Мерріт. – Що ти зі мною зробила? Зачаклувала якимось чином? Так і знав, що ваша Вудсова порода…

– Я не Вудс! – запротестувала я, бо це було принципове питання. – Я Хармон! І ти не смієш приписувати мене до сімейки мого брата! Крім того, я тебе не викрадала, пальцем тебе не чіпала! Ввечері я просто лягла спати!

Перед цим провела магічний ритуал, щоправда, але він, здається, не надто спрацював. Бо Мерріт мав стати покірним, а він гарчить, кричить і не проявляє жодної терпимості.

Затія провалилась, це ж очевидно.

– Тож можеш брати свої звинувачення, – прошипіла я, – і засунути їх… Знаєш куди! Ти сам сюди якимось чином проник, або тебе перемістило, не знаю.

– І це ти в цьому винна.

– З чого б то раптом?

– Бо я був тобі потрібен. Ти прийшла до мене, а не навпаки. Чи мені нагадати, що ти намагалась мені нав’язати партнерство?..

– А тобі так важко було допомогти!

– З чого б то я мусив?!

Ми обмінялись пекельними поглядами, і Кемерон нарешті вирішив, що досить валятись зі мною в одному ліжку. Він рішуче відкотився вбік і скочив на ноги. Покрутив головою. але, ясна річ, не виявив ані сліду чоловічого одягу.

– Гаразд, плювати, – буркнув він. – Перетворюсь на дракона і долечу додому! І щоб більше очі мої тебе не бачили, друїдко.

– Дуже культурно і мило з твого боку, ти так тепло ставишся до мене!

Кемерон фиркнув і закрокував до виходу. Я ж лишилась лежати у теплому ліжку. Воно-то, звісно, неправильно, мені треба було б з ним нормально поговорити та спробувати все залагодити, але чомусь потрібні слова ніяк не хотіли злітати з язика.

Провалилось магічне партнерство і ритуал також. Нічого не вийде…

Кемерон вискочив назовні, грюкнув дверима, і я вже налаштувалась почути зовні шелест драконячих крил… аж раптом невідома сила висмикнула мене з ліжка та буквально потягнула до дверей.

Магія була настільки могутньою, що у мене не лишилось жодного шансу опиратися їй. Я буквально перелетіла через поріг і гепнулась на траву. Підняла голову і побачила серед дерев чималого зеленого дракона, що намагався злетіти.

От тільки піднятися вище певної точки йому теж щось не давало.

В якийсь момент, коли він відчайдушно махнув крилами, йому майже вдалося прорватися – і тоді у мене в руці спалахнув такий пекучий, нестерпний біль, що я ледве не заволала. Здається, Кемерон відчув те ж саме, бо одразу ж гепнувся на землю. Будинок аж підстрибнув на своєму місці – дракон важив чимало, тож і струс був немалим.