Глава 1

Марта 

Марто, Марто прокинься!, Соня прокидайся!- крикнувши хотіла розбудити мене мати.Ти прокинешся чи ні?! - вже ставши роздратованою.

Ще п'ять хвилин мамо- сказала я з спросоння.

Які п'ять хвилинок?!- сказала мені мама.ти в школу з  запізненням прийдеш!, давай вставай! Вставай, давай!- продовжила казати моя мамка

Іду, мам, сама бляха не даєш мені поспать- вигукнула я емоційно.

В школі:

Привіт! Марто, ой-ой ти така роздратована- вигукнула моя подружка Наталка 

​— Канєшно, шо роздратована! — обурено випалила я, кидаючи рюкзак на лавку біля парти. — Ти б бачила, як мене сьогодні будили. Наче не в школу збираюсь, а на ешафот. Мамка ще з порогу почала кричати про якісь «п'ять хвилинок» і запізнення.
​Наталка співчутливо кивнула, витягуючи з сумки дзеркальце, щоб перевірити хвостик.
​— Ой, та забий. У моєї сьогодні теж настрій був не кращий — з самого ранку вичитувала за немитий посуд. Добре хоч до уроків ще десять хвилин, встигнемо кави у буфеті випити й прийти до тями.
​Ми попрямували шкільним коридором, намагаючись маневрувати поміж молодшокласниками, які галасливо бігали наввипередки. Раптом попереду виріс силует нашого суворого завуча.
​— Дівчата, а чому це ми без змінного взуття та ще й на уроці бігаємо? — луןнув знайомий голос, від якого в мене зазвичай завмирало серце.
​— Та ми якраз... це... в учительську йдемо, — швидко зорієнтувалася Наталка, штовхнувши мене ліктем у бік.
​— В учительську? Ну-ну, — підозріло примружився завуч. — Швидко на урок, дзвоник уже пролунав!