13

  Максим навіть уявити не міг, що його любляча сестра вишле стільки їжі та ще й професійну кавоварку на додачу. Він дійсно розраховував не більше ніж на упаковку якісної кави, оливки та якийсь сир чи хамон. Все разом це потянуло б на кілограма два, не більше. Але турботлива Міранда попіклувалася про брата і зібрала для нього справжню «скатертину-самобранку». З одного боку, тепер він знову міг почуватися справжнім гурманом. А з іншого, йому було соромно перед Уляною, яка була змушена тягнути усе це самотужки. Звичайно, вона не тягла посилку на власному горбу, замовила таксі, але з таким вантажем інакше  й ніяк!

  А сусідка така собі, нічогенька: фігура акуратна, білява, личко миле. Й дарма, що трохи старша! Цікаво, а яке враження він склав на неї? Слабкого інфантильного хлюпіка? Ну, в будь-якому разі краще аніж той дикий ведмідь, що мешкав з ними по-сусідству. Максим таких людей не розумів і не долюблював. Особисто він ніколи не став би порпатися у лайні ні за які гроші світу! А тим паче за ті смішні копійки, котрі отримували за свою працю селяни. Але що поробиш, якщо людина не спроможна отримати гарну освіту чи працевлаштуватися? Це не його вина. Хтось народжений літати, а хтось плазувати!

  Йому навіть на думку не спадало, що люди його кола теж постійно порпаються у лайні, тільки  моральному, а не фізичному: провертають фінансові махінації, підставляють одне одного, плетуть інтриги. І при цьому ще залишаються чванливими снобами, сповненими почуттям самоповаги.

  Аби якось реабілітуватися в очах Улі, чоловік вирішив влаштувати романтичну вечерю. На щастя, делікатесів тепер вистачало, так що нічого вигадувати не прийдеться! Просто тоненько наріж, гарно виклади на тарілку і все, готово! А розумничка Міра ще й колекційного французького вина здогадалася покласти!

  Максим нашвидкуруч підготував нарізку. Віднайшов у шафі покійної бабусі білі парафінові свічки, які та тримала на випадок відключення світла. І навіть не полінувався нарвати нарцисів, котрі росли у невеличкому палісадничку поруч дому. Ніби й мінімум зусиль, а вийшло навіть дуже романтично! Після чого він одразу відправився до сусідки.

  Вона зустріла його з підколом:

  — Привіт ще раз! Ти знову в душ?

  — Я не настільки передбачуваний. — Посміхнувся молодик. — Хочу віддячити тобі за сьогоднішні старання і запросити на вечерю.

  — Тобто, якби я не доклала зусиль, то запрошення на вечерю не отримала б? — Уля була явно не в гуморі.

  — Звісно б отримала! — Ще ширше та чарівніше посміхнувся Макс. — У цьому селі ти єдина жінка, яку б я хотів запросити на побачення.

  — Тобто це побачення, а не просто вечеря?

  — Вважай що так, побачення. Але, якщо для нього ще зарано, давай назвемо це просто дружньою вечерею.

   — А ти вмієш викрутися! — Щиро розсміялася Уляна.

  Максимове бажання догодити їй трішки розвіяло кепський настрій.

  — А як інакше! — Розвів руками він.

  — Ну, тоді я погоджуюся! А що це буде, просто дружня вечеря чи романтичне побачення, побачимо в процесі!

  — Звучить хоч не багатообіцяюче, але з надією! — Резюмував чоловік.

  — Тільки не розкатуй сильно губу! — Посміхаючись, попередила вона.

  Оселя покійної баби Орисі, у якій наразі жив Максим, була простою, проте якоюсь світлою та затишною. У ній хотілося залишатися якомога довше. Зазвичай, таку енергетику мають місця в яких багато молилися. Або ж ті домівки, в котрих мешкали щасливі сім`ї, чиї роки минали у мирі та злагоді. Довкола було багато образів і вишитих рушників. Подекуди також зустрічалися сімейні фото.

  — Вау! — Промовила Уляна, поглянувши на старенький чорно-білий знімок, що висів у рамці. — Це твоя бабуся в молоді роки?

  — Так. — Промовив Макс. — Вона була справжньою красунею навіть за сучасними мірками. Розкосі, густі то чорні брови, кутики яких тягнулися вгору до скронь. Не менш розкішні у своїй густоті вії. Виразні повні губи. І довгі та пишні темні коси. І заміть, ніякої гілауронки, нарощувань чи татуажу. Така яскрава зовнішність, подарована самою природою. А ось моя мама Наталя і сестра Міранда пішли в дідуся: русяві, якісь бліді у порівнянні з бабусиною красою. Але косметика та сучасна індустрія краси творять дива! Як міль вони зовсім не виглядають!

  — У твоєї сестри таке незвичне ім`я.

  — Насправді її звуть Мирослава. І це ще лайтовий варіант. Бо наша бабця Орися хотіла і взагалі назвати її Славомирою. В дитинстві малу ми завжди кликали Мірою. Пізніше, коли всі обдивилися зарубіжних серіалів, де неї якось саме собою прив’язалося Міранда.

  — Із Мирослави у Міранду – це сильно. Як з Мурки у Мурчеллу. — Сказала Уляна і спохватилася, що ляпнула якусь дурницю.

  Проте хлопець лише посміхнувся і з теплотою промовив:

  — Міра – чудова людина! Дуже тонка, небайдужа до усіх та усього, що її оточує, творча. Вона прекрасно малює як у графічному редакторі, так і від руки. Це її захоплення ще з дитинства. Насправді, вона найменше схожа на усіх нас. Як біла ворона у родині. І в цьому її родзинка.

  — Що ти маєш на увазі? Чому вона не схожа на вас? — Уточнила жінка.

  — Ну, вона мало переймається грошима, світськими раутами, брендовими речами. Уявляєш, може навіть у якомусь звичайному магазині скупитися чи навіть на ринку!