11

  Подальший план дій у моїй голові склався ще дорогою до сусіднього села. Тож опинившись на місці, я просто поставив Уляну пере фактом:

  — Ти чекаєш мене на зупинці. Найближча маршрутка буде хвилин через 10. Я – через 5. Припаркую свого «мустанга» у дворі знайомого і миттю повернуся.

  — Ти їдеш зі мною до міста? — Здивувалася жінка.

  — Так, ну на залишати ж тебе саму. Жінці взагалі вкрай небажано піднімати щось важче за 7 кг. Ти нестимеш посилку Макса. Я твої покупки. Кругообіг добрих справ у природі.

  — Не розумію, чому ти так вчепився до тієї посилки? — Розсміялася Уля. — Там всього лише кава і якась їжа. Як на кілограм-два потягне, то й добре!

  — Ок! Подивимось.

  Олег був впевнений, що програміст, який не страждає на зайву скромність, замовив для себе їжі не на кілограм.

  І не помилився. Коли вони приїхали на пошту, на них чекало навіть дві посилки: вага однієї доходила майже до 40 кг, це була професійна кавомашина. Інша була всього лише скромних 15 кг: анонсована кава та смаколики.  Від шоку у Уляни просто очі на лоба полізли! А от Олега дана ситуація неабияк потішила. Він по черзі виніс величезні коробки на вулицю. Після чого весело промовив:

  — Якби я був жінкою, то зараз би промовив: «Я ж казав!»

  Спочатку жінка хотіла знайти якісь виправдання Максиму, мовляв, можливо він не знав, що йому вислали настільки добротний багаж. Але так розізлилася на нього, що не стала заступатися навіть для того, аби зберегти ілюзію правоти в очах селянина:

  — Козел! — Буркнула вона.

  — Хто, я? — Здивувався чоловік.

  — До чого тут ти? Якби не ти, я б взагалі тут пижилась-пижилась і…

  — І-і-і-і? — З цікавістю у голосі та лукавими вогниками у очах перепитав Олег. — І що було б далі?

  — Та нічого не було! Я б ті коробки і на метр з місця не здвинула. Певно б ночувала з ними під відкритим небом. Ну, або покинула б їх тут!

  — Другий варіант мені подобається більше! Але, оскільки тут є я, ти так не вчиниш?

  — А я ще можу зловживати твоєю люб’язністю? — З надією запитала Уля.

  — Ще можеш. — Із посмішкою запевнив він. — Але не сподівайся що я тягнутиму це все у зубах до маршрутки. Зараз замовимо таксі. Нам ще треба заїхати у супермаркет за продуктами.

  Її слух одразу виловив слово нам, а не тобі. Тому вона уточнила:

  — Тобі також треба щось купити?

  — Мені вже нічого не треба у цьому житті! У мене все є. Ну, хіба що окрім надійної супутниці. А таку, нажаль, у супермаркеті не купиш.

  Уля вирішила його підначити:

  — Купити не можна, а от зустріти цілком можливо! Ходімо разом, хоч жінок побачиш! А то, окрім мене, нікого поблизу.

  — Та мені вистачає!

  Їх розмова постійно маневрувала між жартами та підколами на межі відвертого флірту. Але не переходила у щось по-справжньому щире та серйозне.

  — Слухай, але ж я на таксі навіть не розраховувала. — Схаменулася жінка. — У мене теж бюджет не гумовий, маю зробити закупи.

  — Нічого! Макс у нас багатенький буратіно, потім розрахується! — Заспокоїв її Олег. — Теж мені, знайшов безкоштовну робочу силу!

   — Тоді гуляємо! — Погодилася вона.

  Вони замовили таксі, після чого зробили необхідні закупи у супермаркеті. Ходили і вибирали усе разом так, ніби були однією родиною. Потім взяли каву із собою і сіли до автівки.

  — Пропоную їхати тобі на таксі до самого дому. Я вийду трішки раніше, заберу свого «мустанга».

  — Але сума вийде дещо кругленькою. — Засумнівалася Уля.

  — Тримаю парі, що Максим того навіть не помітить.

  До будиночку покійної баби Орисі жінка під`їхала на таксі. Водій допоміг їй, діставши коробки та сумки, і відбув до міста. Тягнути це усе самотужки Уляна не збиралася. І навіть не через почуття власної гідності. Це було б  просто неможливо зробити фізично.

  Коли вона нарешті догукалася Максима, той вийшов з хати сонний та розніжений:

  — О, Улю, ти так швидко! А я щось трохи закімарив, певно на дощ. — Відповів програміст, широко позіхаючи.

  Про те, що він півдня сидів на сайтах для дорослих, замість того аби працювати над проєктом, молодий чоловік вирішив не згадувати.

  — Я взяла таксі. — Невдоволено буркнула вона. — Самотужки усе це б не дотягнула.

  Вона не стала вдаватися у подробиці і говорити про те, що їй також допомагав Олег. Неочікувано для самої себе, вона зловила себе на думці, що соромиться того, що Максим може запідозрити її у романі з цим селянином. Так, Олег повів себе значно краще, у порівнянні з програмістом. Виявився справжнім джентльменом не на словах, а на ділі. Так, він нічим не поступався йому у зовнішності та фізичній формі. І, на чийсь смак, міг здатися навіть кращим. Але так вже працювала психологія сучасної жінки: вона гналася за бездоганною глянцевою обкладинкою. Й Уляна, в цьому плані, нічим не відрізнялася. Вона хотіла бачити поряд з собою супутника, сповненого лоску, стилю та статусності.