8

  Очікувати на знайомство із Максимом довго не довелося, вже наступного дня він сам завітав до Уляни, коли та була на подвір’ї:

  — Доброго дня! — Привітався він. — Мене звуть Максим, я онук покійної баби Орисі. Деякий час мешкатиму з Вами по-сусідству.

  — Доброго! Рада знайомству! Уляна, можна просто Уля. — Відповіла жінка. — Я й сама тут мешкаю тимчасово. Вийняла будиночок на невизначений час. Ну, як вийняла. Мене пустили пожити безкоштовно, поки власниця знаходиться у Польщі. Сьогодні лише третій день, як я заїхала.

  — О, то Ви не місцева! — В його голосі прозвучали відчутні нотки радості. — Я одразу помітив, що Ви відрізняєтеся від інших.

  — Я можу вважати це компліментом? — Іронічно розсміялася вона.

  — Авжеж!

  — В такому разі, дозвольте запропонувати Вам кави?

  — Чудово! У бабусі немає кавоварки.

  — У мене теж. Але є турка, якої я непогано вмію користуватися.

  — У будинку немає кави взагалі!  — Розвів руками молодий чоловік.

  — Запрошую! — Рішуче промовила вона.

  Поки Уляна готувала каву, між ними зав’язалася невимушена розмова:

  — Напевно, Ви вирішили залишитися у будиночку бабусі із ностальгійних почуттів?

  — Не зовсім. Зізнатися, я дуже рідко тут бував навіть у дитинстві. Мама не привозила мене до бабусі на все літо, як це роблять більшість батьків. У мене постійно були няні, репетитори. Навіть малим я не мав часу байдикувати по три місяці. Тепер, певно, хочеться наверстати втрачене.

  — Що Ви маєте на увазі? — Не зрозуміла Уля.

  — Я трохи втомився від міста, від цього ритму. Постійно працюєш і не помічаєш життя. Вирішив спробувати для себе дауншифтинг. Гадаю, Вам не потрібно пояснювати його суть?

  — Звичайно, я чула про цей напрямок. І навіть маю декілька знайомих, які спробували жити за цією філософією. Комусь це підійшло. Хтось знову повернувся до активного соціального та напруженого життя у місті. Максиме, зрозумійте мене правильно, я не з тих, хто рахує чужі гроші. Але рівень Вашого життя очевидний усім оточуючим. Відверто кажучи, я здивована тим, що практикувати дауншифтинг Ви вирішили у маленькому українському селі, а не десь на Балі чи Гоа.

  Максим запрокинув голову назад і життєрадісно розсміявся, продемонструвавши свою білозубу, сяючу посмішку:

  — І там, і там я був! Можете не вірити, але найбільше я люблю подорожувати якраз нашою країною, її найвіддаленішими куточками. Насправді, наша Батьківщина, вона ніби вміщує у собі різні куточки світу! Наприклад, на півдні Одеси є невелике містечко на воді, Вилкове, його називають українською Венецією! Аби потрапити на лавандові поля не обов’язково їхати до Франції, ними славиться й наша Херсонщина. А Білівські пагорби, що знаходяться на Рівненщині, багатьом нагадують краєвиди Ісландії.

  — Ну що Ви, наразі я не маю жодних підстав аби не вірити Вам. До того ж, Ви дуже захопливо розповідаєте про красоти нашої держави.

  Молодий чоловік потер підборіддя і з цікавістю подивився у її бік:

  — Ви із тих людей, чию довіру не потрібно заслужувати роками і випробуваннями? Але при цьому треба ще «постаратися» і дати вагомий привід аби її втратити?

  — Саме так, Максе, Ви – гарний психолог. Я відкрита до світу і людей. Щоправда, часто це путають з простотою чи наївністю.

  — Ви цікава людина, Улю. І дуже приємна для мене. Ким Ви працюєте?

  — Я працювала менеджером зі збуту на підприємстві із текстильної промисловості. Нещодавно потрапила під скорочення. Але, може, воно й на краще… Зірки зійшлися так, що тепер я тут. А Вас яка робота довела до дауншифтингу? — З легким сарказмом запитала жінка.

  — Зірки зійшлися… — Ехом повторив за нею він. — Я – програміст.

  — Затребувана професія.

  Чоловік вирішив змінити тему:

  — Улю, я знаю, що таке питання не прийнято ставити жінкам. Але все ж. Скільки Вам років? Відверто кажучи, візуально Ви виглядаєте вчорашньою студенткою.

  —  Ну що Ви, Максе! Ви мені відверто лестите.

  — Аж ніяк. До речі, зі мною можна на ти.

  — Мені 34. А тобі? — Одразу перестала «викати» Уляна.

  Після секундної паузи, він відповів:

  — Чесно, ніколи б не подумав, що ти трішки старша за мене. Думав, навпаки молодша. Мені 29.

  — Борода додає тобі статусу і дещо накидує віку.

  — Без неї мені навіть алкоголь в супермаркеті не відпускають. — Розсміявся він. — Улю, я взагалі з якого питання заглянув, по-сусідськи. Виявилося, що бабуся жила зовсім скромно. Хоча вона ніколи нічого не просила, ба більше, відмовлялася від будь-якої допомоги. Ми були у неї давно і навіть не знали, як вона живе. А там навіть душу у будинку немає. Я не знаю, на скільки затримаюся тут. Але хотів домовитися, якщо у цьому будинку є зручності, скажи, чи міг би я заходити раз на добу аби прийняти душ? Звичайно,  цю послугу я оплачу.

  «А хлопчик Максимко нічого так, без комплексів!» — Подумала дещо здивована Уляна. — «От вам і увесь дауншифтинг і життя подалі від цивілізації! А як же нагрівання води у величезних каструлях і водні процедури у тазику?»