Глава 1

Робочий день давно закінчився, але думки Артема й досі літали над новим проєктом. І хоч документи давно були готовими, проте сумлінний чоловік всоте перечитував і шукав невидимі помилки. Зрештою, втомлено протер очі пальцями й вирішив, що на сьогодні досить. Офіс пустував, його підлеглі давно розбіглися святкувати День закоханих, а оскільки він не закоханий і не вірить у всю цю маячню, то і святкувати немає чого. Одягнув чорну дублянку, замотав на шиї шарф і вийшов з кабінету.

Дзвінкий цокіт підборів привертав увагу й озвучував кожен крок молодої дівчини з білявим волоссям. Вона поправила білу шубку зі штучного хутра, глянула на чоловіка великими блакитними очима з-під довгих вій і сором’язливо стиснула губи, обведені червоною помадою. Пройшла повз закляклого чоловіка, що огорнув її липким поглядом, і залишила після себе шлейф нудотно-солодкуватого аромату квіткових парфумів. Артем скривився і відвернувся, закриваючи двері на ключ. Ця жінка здавалася ідеальною, якби не її парфуми. З такою зустрічатися він точно не буде.

В цей час за його спиною в повітрі, на пухнастих крилах, запирхав Купідон. Він поправив білу туніку із золотавим поясом та лукаво посміхнувся. Цьому чоловіку жодна жінка ніколи не подобається. В одної - велика мочка вуха, в іншої – нерівні зуби, а в третьої й взагалі товсті кісточки на ногах. Саме тому у свої скромні тридцять п’ять років чоловік і досі неодружений. Сьогодні гарний день для помсти й ця блондинка - ідеальний варіант для Артема.

Купідон дістав стрілу зі загостреним вістрям та наконечником у формі серця з колчана, що висів за спиною. Пам’ятав, що сьогодні у нього залишилося дві стріли для двох самотніх сердець. Прицілився і вистрілив у чоловіка. Навколо нього одразу виникло червоне світло, яке вмить безшумно вибухнуло та розлетілося коридором. Артем нічого не відчув і продовжував прокручувати ключ у замку. Купідон, задоволено потер долоні, та потягнуся за іншою стрілою.

Так і не намацавши стрілу за спиною, вхопив повітря. Здивувався і зняв колчан з плеча, але замість стріли знайшов у ній дірку.  Не розумів, як вона там з’явилася, але добре усвідомлював – це катастрофа. Блондинка вже зникла у ліфті, однак Артем навіть на неї не глянув. Потрібно якнайшвидше знайти загублену стрілу і поцілити у дівчину, інакше чоловік закохається у першу особу жіночої статі, яку побачить. Купідону залишалося сподіватися, що поки він шукатиме стрілу, ніхто не трапиться на шляху в Артема. Змахнувши білими крилами, Купідон полетів на пошуки, а чоловік закривши двері, поклав ключі у кишеню.

Широкими кроками попрямував вперед. Почув, як  смартфон подав сигнал про отримання повідомлення. Витягнув телефон та розчаровано поглянув на екран. Мобільний оператор вкотре пропонував вигідний тариф, який здавався здирницьким. Раптовий скрип дверей, стук та біль в голові, висмикнули з невеселих думок. Перед очима постала жінка, яка відчинила двері й вдарила ними по лобі. Одягнена у халат прибиральниці, розмахувала шваброю на мила підлогу. Побачивши чоловіка, що однією рукою тримався за голову, перелякано схопилася долонею за рота:

- Ой, вибачте, я не хотіла. Не дуже болить?

Артем з-під насуплених брів злісно глянув на жінку. Придивившись, помітив, що вона досить молода, на вигляд десь років двадцять п’ять, а то й менше. Русяве волосся складене у неохайну гульку, неслухняні пасма втекли і спадали на щоки, а карі очі з тривогою дивилися на нього. Саме у цих шоколадних очах він потонув. Навіть не намагався знайти недолік у її зовнішності, як робив це сотню разів раніше. Різкий удар у серці й Артем відчув незрозуміле тяжіння до цієї дівчини. Він усміхнувся й нарешті відірвав руку від лоба:

- Не хвилюйтеся, все добре. Але в якості компенсації вимагаю повечеряти зі мною.

Дівчина опустила долоню й недовірливо глянула на нього:

- Тобто, я маю оплатити вам вечерю?

- Ні, я вас запрошую на побачення. До речі, я – Артем.

Прибиральниця, ніби відтягуючи час, зігнулася та зняла ганчірку зі швабри. Знає вона цього Артема, не персонально звісно, але про славу невиправного бабія чула. Гнівно зміряла його поглядом. Ідеально причесане темне волосся, виразні вилиці, тонкі губи, прямий ніс, зелені очі, дорогий одяг. Такі чоловіки не звертають увагу на прибиральницю і дівчина не могла збагнути, що йому від неї треба. Зважилася й поглянула у сині очі:

- Я – Надія, і знаю хто ви, Артеме Михайловичу. Чула, які плітки ходять про вас коридорами. Я не та, хто вам потрібна, такі стосунки мені не цікаві.

- Які такі? Я не пропонував нічого.

- Будь-які стосунки з вами мене не цікавлять і до того ж я стара, - сподівалася, що ці слова знищать його увагу до неї.

- Я теж, - Артем злегка посміхнувся і ніби потішався із ситуації. Дівчина скривилася і продовжувала наводити аргументи:

 - Я вагітна.

- Не страшно.

- У мене вже є троє дітей.

- Люблю дітей, - Надії здалося, що чоловік кепкує з неї. Тоді озвучила останню причину, яку змогла вигадати:

- Я заміжня.

- Розлучишся.

Така наполегливість здавалася дівчині підозрілою. Не розуміла, чим викликала цікавість у цього чоловіка. Це все більше нагадувало невдалий жарт.

- Це смішно. Вас що нічим не злякати? - дівчина, ніби її застали за крадіжкою, сором’язливо сховала погляд. Помітивши, що у неї закінчилися відмовки, чоловік стиснув плечами: