Глава 8

Сергій зайшов до своєї кімнати й Антон обережно відкрив двері ванної кімнати. Почав складати брудний одяг до кошика, уважно оглядаючи його. Ілона, про існування якої він хотів би забути, стала поруч та поглянула в унітаз:

- Як його діставатимеш?

- Не знаю, напевно краще вже змити його по стічним трубам.

Дівчина подивилася на нього так, ніби він щойно виголосив смертний вирок тварині. Вона не сприйняла його жарту й нахмурила брови. Антон сподівався, що нарешті відбудеться очікувана сварка, але крики Сергія, який кулею вибіг з кімнати, знову зіпсували його плани:

- Знайшов! Ваш рак розлігся на моєму килимі, негайно забери його звідти.

Антон попрямував до спальні, але не поспішав ліквідовувати хвостатого. Вирішив, за будь-яку ціну посваритися з Ілоною. Він розвернувся до неї й помітив зацікавленість у її очах.

- Я принесу каструлю, а ти покладеш його у неї.

На великий подив не почув заперечень. Швидко пішов на кухню й знайшов відповідну місткість. Коли повернувся, то побачив, як Ілона тримає рака за черевце, ніжно до нього промовляючи:

- Що маленький, втік, жити хочеш? Які красиві в тебе вуса, - рак почав активніше розмахувати клешнею, - заспокойся, не треба мене щипати.

Ошелешений Антон закам’янів та мовчки спостерігав за їхньою ідилією. Дівчина поклала тварину до каструлі, посміхнулася й легенько доторкнулася до рук чоловіка, що міцно стискали посудину. Її долоні були холодними й вологими,  здавалося, це морський бриз огортає шкіру.

- Після всього, що щойно відбулося між мною та ним, я не зможу його з’їсти. І чесно кажучи, раків я ніколи не куштувала, лише крабів та лобстерів. Ми можемо його відпустити? Я куплю тобі омара або іншого ракоподібного.

Ілона дивилася на нього таким щирим поглядом, що він не міг їй відмовити. Уїдливі слова застряли в горлі й не бажали виходити назовні. Вперше, він дивився на неї не як на розпещену мажорку, а як на чудову дівчину з щирим серцем. В його душі заграли нотки докору, що нашіптували – вона не заслуговує на такі знущання. Наче позбувшись від чар, заперечно похитав головою. Це він не заслуговує на примусове одруження. Сіпнув каструлю та, наче набридливу комаху, струсив долоні Ілони зі своїх рук. Розвернувся й мовчки попрямував на кухню, подумки лаючи себе, що проґавив ідеальний момент для сварки.

Почув як дівчина розмовляє по телефону. З коридору донісся її голос:

- Я вже піду, Настя чекає.

- Я тебе проведу! – не хотів втрачати можливість зайвий раз побачити Настю. Ілона одягла пальто й поправляючи світлі пасма волосся, відмовилася:

- Не варто, автомобіль під під’їздом. Крім того, тепер у тебе є про кого піклуватися.

Антон так і не зрозумів, на кого вона натякала: на раків, чи на Сергія який оббризкував килим у кімнаті антисептиком. Спостерігав як дівчина взуває черевички й не міг поворухнутися, коли вона підійшла до нього й поцілувала у щічку:

- Дякую за цікавий вечір!

Ілона відчинила двері та зникла на сходовій клітці. Цікавий вечір? Намагався зробити все, цей вечір був найжахливішим у її житті, а вона назвала його цікавим. Такого фіаско, чоловік ще ніколи не зазнавав. Інша дівчина, щойно переступивши поріг, вже б давно тікала від нього, а ця, чомусь вперто залишалася. Вчепилася у нього як реп’ях, як в останню надію на заміжжя, тугіше зав’язуючи зашморг на його свободі.

Наступного дня Антон поклав двісті гривень на стіл Богдана:

-  Я не хочу про це говорити, - гнівно буркнув та зайняв місце за своїм столом. Богдан залився задоволеним реготом.

- З твоєю допомогою я скоро стану мільйонером. Що цього разу?

Антон неохоче розповів про пригоди минулого вечора. Зараз, йому здавалося, що вже ніколи не позбудеться від цієї дівчини. Наче сіллю на свіжі рани, Богдан посипав жартами його складну ситуацію:

- Ідеальна жінка! Одружуйся і навіть не вагайся, а головне – пам’ятай, у разі чого, вона й відбоксувати може. Перетворить тебе у персональну грушу.

- Це не смішно. Я з усіх сил намагаюся зберегти й свободу, і роботу, але, мабуть, доведеться обирати щось одне.

Антон зарився пальцями у темне волосся, що зараз купалося у світлі від промінчиків сонця й нагадувало стиглий каштан. Приречено опустив голову на стіл й почувся характерний звук від легкого удару. Богдан посерйознішав:

- То ти здаєшся? Одружишся з донькою шефа?

Це запитання наче пробудило чоловіка від сну. Він підняв голову та випростався. В його уяві постала Настя, вродлива, розумна, ідеальна дівчина, що зводить з розуму одним поглядом. Не знав, як обкрутити все на свою користь, але так просто здаватися не збирався.

- Одружуся, але не з Ілоною, а з її сестрою. На завтра готуй гроші, сьогодні я точно позбудуся від цього набридливого реп’яха.

Антон тупцював біля кінотеатру й очікував на Ілону. Внутрішній голос нашіптував – це дурість, запрошувати її щодня на побачення, краще ігнорувати й насолоджуватися останніми ковтками повітря холостяцького життя. Проте впертість та наполегливість не дозволяли цього зробити, вирішив, що все одно досягне своєї цілі. Сьогодні він поводитиметься ще жахливіше, а якщо не допоможе, то відверто поговорить з Ілоною. Навмисне обрав жахастик, але навіть не здивується, якщо й від такого жанру дівчина буде в захваті.