Глава 3

Варновському подобалися дотики її губ, але бісила ситуація в цілому. Зараз, здавалося, що на його шию хочуть навісити ярмо, яке таке миле у цій рожевій сукні. Звук падаючої книги роз’єднав їхні вуста. Богдан, колега по роботі та сусід по кабінету, дивлячись на це видовище, випустив із рук теку з документами на підлогу.

- Обережно, Лозівський, не варто псувати моє майно, - голос Едуарда лунав твердо, але в той же час глузливо. Богдан присів та почав не поспішаючи складати документи назад до теки, непомітно спостерігаючи за цією виставою. Ілона чомусь трішки зашарілася й забрала свої спітнілі долоні, залишаючи на блакитній сорочці вологий слід.

- Ми запрошуємо тебе на вечерю до нас додому. Познайомишся з моєю сім’єю.

Така перспектива не радувала хлопця. Відчув, як ремені невидимого ярма стискаються навколо шиї й починають душити. Такої халепи не очікував від знайомства з дівчиною на одну ніч. Суворий погляд Загранюка промовисто повідомляв – відмови він не прийме. Стежачи за ступором, що охопив Варнавського, Едуард владним тоном, впевнено розпорядився, немов віддає звичайний робочий наказ:

- Після роботи поїдеш зі мною в автомобілі, заразом й обговоримо твої стосунки з моєю донькою. Сподіваюся у тебе серйозні наміри щодо неї, інакше цих любощів я не розумію.

- Звичайно серйозні, ми кохаємо одне одного. Гадаю, буде краще, якщо я сам приїду до вашого дому. Після роботи маю владнати деякі справи і одразу до вас.

Насправді хлопець не бажав зайвого товариства свого начальника. Одне питання про Ілону і він легко відкриє весь цей фарс. Чоловік, наче передчуваючи щось погане, нахмурив брови, що завжди робив коли злився:

- Ти ж не вирішив втекти? Від мене не сховаєшся.

- Звісно ні, як можна втекти від такої дівчини як Ілона? О дев’ятнадцятій буду біля вашого дому, тільки адресу залиште.

- Добре, дивись мені, - Загранюк з посмішкою на обличчі загрозливо помахав пальцем і хлопець знав – це не жарт. – Ілона надішле адресу смскою. А зараз прощайтеся, тобі потрібно працювати, я плачу гроші не за обійми з моєю донькою. Обідня перерва давно минула, тож декому варто було навідатися раніше.

Почувши таке, руки Варнавського самі опустилися додолу, звільнивши талію дівчини. Ілона розгублено поглянула на нього, в її синіх очах помітив благання та сум. Схоже, їй добряче дісталося від батька. Воно сором’язливо прикусила губу:

- Ти ж прийдеш, правда?

- Звичайно, з чого ці сумніви, кохана?

Вона посміхнулася і вийшла в коридор. Як тільки двері зачинилися й кабінет позбавився від присутності Загранюків, Богдан гучно розсміявся:

- Відчуваю, з такими темпами скоро гратиме весільний марш. Загранюк вирішив спекатися доньки і віддати її тобі.

- Не верзи дурниць. Я з нею не одружуватимуся й вона напевно сама цього не хоче. Хто ж виходитиме заміж за першого зустрічного?

Варнавський намагався переконати сам себе у правильності цих слів. Проте її поведінка наштовхувала на протилежну думку. Вона боялася власного батька, хоча його всі боялися. Вигадала їхні стосунки, а він, наче ідіот підіграв їй, а тепер не знає як позбутися цієї дівчини. Побачив на своїй сорочці білявий волосок та гидливо струсив його з себе. Ілони. Вже встигла поставити на ньому мітку. Богдан ніби потішався з ситуації.

- Ілона вийде. З таким батьком і з собакою шлюб візьмеш.

- Капець, розважився називається, - Варнавський ляснув долонею по лобу. Лозівський нарешті зібрав документи з підлоги та підвівся на ноги. Поклав теку на стіл й вмостився у зручне крісло.

- Тобі ж вона подобається. Чомусь з усіх присутніх дівчат ти познайомився саме з нею.

- Просто вона була найп’яніша з усіх, - дзвінкий регіт пролунав кабінетом. Чоловік і сам розумів, як безглуздо це звучить, але саме за таким критерієм він і обирав свою жертву. Богдан не припиняв глузувати:

- Ти щасливчик, з першого разу і доньку шефа збезчестив.

- Її збезчестив хтось до мене. Я знаю, що робитиму. Якщо не можу її покинути, то нехай це зробить Ілона. Стану найгіршим хлопцем на світі і вона сама мене покине, а Загранюк зрозуміє – я не вартий його доньки. Таким чином збережу роботу і позбудуся дівчини. От піду і куплю найдешевший букет квітів та цукерки.

- Ти будеш не найгірший, а найскупіший, шеф знає, яка в тебе зарплата. Якщо вже й вдавати з себе поганця, то краще прийти без подарунків і бажано п’яним.

Богдан мав рацію. Хоч це і трішки ризиковано, але ж за п’янство в неробочий час не звільняють. Проте із Загранюком ніколи не можеш бути впевненим. Він так видресирував своїх підлеглих, що якщо вони виходили з його кабінету і не почули жодного зауваження чи невдоволення, то неймовірно раділи.

- А знаєш, я зроблю це. Так, прийду до них п’яним, брудним і поводитимуся жахливо. Вони самі не захочуть такого хлопця для своєї принцеси.

- Ви хоч номерами телефонів обмінялися? Як знатимеш куди заносити своє п’яне тіло?

- Та ми й поговорити не встигли, - Варновський задумано почухав потилицю. Дізнатися адресу начальника можна було у Ірки, але, зважаючи на їхню останню зустріч, спілкуватися з нею він не хотів. Проте був й інший варіант. Сів за робочий стіл та поклав пальці на клавіатуру. Декілька натискань і на екрані з’явилася інформація з адресою начальника. Залишалося сподіватися, що він і справді там проживає.