Глава 2

Затамувавши подих, Ілона уважно слухала як її батько домовляється про весілля. Молилася, щоб вільна дата була за кілька років, але заради такого важливого клієнта, у відомому ресторані знайшлося місце у календарі через три місяці. Загранюк закінчив розмову і прискіпливо подивився на доньку. Вона знала, такий хитрий та підступний погляд свідчив про те, що батько щось замислив. Хотіла якнайшвидше позбутися своїх підозр і тихо поцікавилася:

- А що Настя захотіла весілля? Чому такий поспіх?

До останнього сподівалася, що батько забронював дату для її меншої сестри, яка вже рік заручена. Чоловік заховав телефон у кишеню й схопив дверну ручку, стиснувши її аж до побіління в кісточках.

- Не Настя. Заміж виходиш ти.

Для Ілони це прозвучало як вирок, смертна кара, обов’язкова для виконання. Виникло бажання одразу розповісти правду, але бачачи як нахмурилися густі брови батька, зібравши на лобі похмурі складки грізних хмар, передумала. Спробувала достукатися до його розсудливості:

- Але ми тільки зустрічаємося, мій… хлопець не пропонував заміжжя.

- То запропонує, у ліжку він не соромився з тобою спати. Ілоно, ти мене дуже розчарувала. Годі вже цих легковажних витівок, час подорослішати, знайти нормальну роботу, вийти заміж і народити мені внуків. Тобі вже тридцять років, а ти й досі незаміжня. Я нічого не хочу чути, через три місяці у тебе весілля, якщо не з Варновським, то з Климюком.

Ілона скривилася при згадці про ділового партнера батька.

- До чого тут Климюк?

- Ти давно подобаєшся йому. Ми з ним не раз порушували цю тему, він не проти одружитися з тобою. Зрештою, активи компанії будуть належати одній родині й це не може не тішити.

Дівчина почувалася рабинею, яку продають на невільничому ринку. Не могла повірити, що це відбувається насправді. Заради вигоди, батько готовий знехтувати її щастям. Ілона не стримувала свого обурення:

- Але я не хочу заміж, притримаюся поглядів чайлдфрі, тобто свідома бездітність. Мені не потрібні ні діти, ні чоловік. Я працюю фриланс, в мене є робота, тож твої звинувачення не справедливі.

- І цю мазанину, яку ніхто не купує, ти називаєш роботою? Твої картини нікому не потрібні, ти живеш мріями, витрачаєш час впусту. Нагадай, скільки ти заробила?

 В очах Ілони з’явилися сльози, які вона намагалася не показувати. Батько завжди вороже ставився до її захоплення живописом, а роботи називав нікому не потрібною мазнею. Дівчина давно б зламалася, але коли малювала, то на душі ставало затишно й спокійно, й вона повністю занурювалася у мальовані світи. Це вже стало її частинкою, якщо минав день, коли вона не брала пензлика до рук, то у неї починалася ломка. Пальці самі тягнулися до фарб та вимальовували об’єкти її фантазій. Наче для того, щоб зламати доньку остаточно, Едуард ніби не помічав застиглих сліз в аквамаринових очах:

- Мовчиш? Ти хоча б витрати на фарби своїми заробітками повернула? Тобі ніколи не стати відомим художником, забудь за це. Я довго чекав, що ти усвідомиш сама, але час брати твоє життя у свої руки. Я все сказав. Ти виходиш заміж, досить висіти на моїй шиї, мені байдуже за кого.

Ці слова, наче холодний душ, миттю повернули дівчину у жорстку реальність. Знала, що батько не вибачить такого вчинку, але не чекала, що покарання буде настільки суворим. Стиснула пальці в кулаки, зосереджуючи в них свою злість та заперечно похитала головою:

- Не вийду. Я не стану твоїм засобом для покращення бізнесу.

- Вийдеш. Якщо ні, то я не дам тобі ні копійки, вижену з дому і живи як хочеш зі своїм мальописом. Тобі доведеться шукати житло, справжню роботу, та їздити громадським транспортом.

Чомусь останнього Ілона боялася найбільше. Ще ніколи не бачила батька таким розгніваним. Сподівалася, він охолоне й передумає щодо такого рішення. Від самої думки про Климюка, тіло покривалося сиротами. Він був старший за неї десь на десять років, розлучений, вів розгульне життя, проте найгірше було не це. У нього було двоє дітей від першого шлюбу. Дітей, яких Ілона боялася. У такому випадку, вже краще вийти заміж за Варновського, а потім розлучитися. З Климюком такий варіант не пройде, отже, єдине, що їй залишається – це стати справжньою дівчиною незнайомця, з яким сьогодні прокинулася. Поки дівчина роздумувула над своїм майбутнім, автомобіль приїхав додому. Батько, звичним для нього тоном, розпорядився:

- Скажеш своєму коханому, щоб прийшов сьогодні на вечерю, будемо знайомитися ближче й вирішувати за кого ти виходиш заміж.

Ілона розгубилася й навіть не знайшла гідної відмовки у своїй голові. Мовчки відкрила двері та вийшла на подвір’я розкішного будинку. Сумно спостерігала як віддаляється авто, залишаючи її на одинці зі своїми проблемами. Знала, батько поїхав на роботу, а отже до вечора його не буде вдома. Останньою надією на порятунок була мати, тільки вона могла достукатися до його черствого серця і вмовити не видавати її заміж.  Важкими кроками зайшла до будинку. Прибиральниця повідомила, що мати немає, поїхала по справах. А справи в неї були одні й ті ж: салони краси, магазини та ресторани. Завдяки цьому, Катерина Петрівна виглядала набагато молодше своїх років.

Ілона одразу направилася до ванної кімнати. Годину ніжилася у гарячій ванні з пінкою, роздумуючи як уникнути небажаного заміжжя. Закутавшись у теплий халат, зателефонувала мамі. Після довгих гудків, нарешті почула знайомий голос. Дівчина одразу перейшла до справи: