Розділ 11

Марта, вийшла з будинку, дзвонить до нього, він не піднімає. Темно, холодно по тілі мурахи. Стоїть і думає чи йти чи не йти додому. Аж раптом почула як хтось чоловічим голосом голосно сміється, вона цей голос не могла переплутати з нізким, і швидко пішла на зустріч. 
Перейшла дорогу , як бачить стоїть два високих хлопці і сміються, Олександр дає руку і каже:

-« Давай, знайомитись» , Марта забрала руку від нього і відійшла в сторону. Він посміхнувся, він посміхнувся був так, що з уст його було видно слово: « Ну-ну». 
Підійшли вони всі до лавки і почали сміятись. Олександр стояв гордо з піднятою головою і почав вихвалятись перед дівчиною:

-« Ти знаєш, скільки у мене подруг, а я вирішив зустрітись з тобою» , Марта не могла відірвати очей, він говорив, трямтячим голосом перед нею, вона вдавала вигляд, що слухає його, а насправді думала, який він красивий. Він не відступав від неї, вона для нього була магнітом, він так хотів доторкнутись до неї, він так близько стояв, так себе стримував. Гордїсть у двох зі самого початку була на першому місці, але, що може перемогти? Та любов справжня чи егоїзм?

Назар в цей вечір дзвонив, Марта не піднімала, як би він тоді знав з ким я була, не пробачив би мене, а Олександра тим більше. 

Я хотіла бути цікавою, і вирішила перервати розмову і піти швидше додому, я розвернулась і йшла, Олександр біг за мною, лишив свого друга, я почула як хтось біжить і запах чоловічих особливих духів , він встав попереду, і не давав іти, це виглядало так красиво, вона думає: 

-« Візьми, мене нарешті за руку» , а він дивиться в очі і мовчить, по тілу мурахи, цей світ тоді зупинився. Ми дивились один на одного довго , поки я не вирішила відштовхнути його і піти. Я пішла , я знала, що ми зустрінемось.