Розділ 10

Однолітки почали збирати речі бо скоро потрібно було йти на потяг. Всі дружньо йшли по мокрому снігу, раділи, галасували, це були самі щасливі миті життя. І вже все пора додому, пора іти в доросле життя. 

Потяг приїхав без запізнень, хлопці у поїзді грали в карти, дівчата говорили , слухали музику і дивились на краєвид гірських гір, читали книжки, це так було гарно дивитись на гори вкриті білим снігом. Всі ми тепер будемо сумувати і згадувати ці роки, які так швидко пролетіли, ця група стала як сім’я.  Дівчина вірила у знаки долі, дівчина вірила , що її чекає тільки щастя. Хоч їхала зі сумним виразом обличчя І червоними від холоду щоками. 
Ось і приїхали усі у рідний Львів, у таке старе містечко. Обійнялись усі, попрощались і розійшлись. 

Потемніло, почав падати легенький сніг, і нарешті, я зайшла до під’їзду свого. Почала підніматись по сходах, і відкрила двері мама. Маму було звати Ірина. Вона накрила стіл, приготувала вечерю , і всіла біля мене, я так цінувала цю мить коли вона добра і вислухає. 
Мені весь час так не вистачало її уваги, слів , вона завжди критикувала, завжди не вірила в мене, завжди казала:

“Ти не варта успіху, на кого ти схожа“, я закривалась і плакала від болю, я звинувачувала себе кожну мить, я хотіла щоб вона хоч раз мене похвалила, але такого ніколи так і не було. Я в цих роках сама не розуміла , хто я, я в цих роках не знала для чого я живу , в мені стільки було болю, але я була сильна, я виходила на вулицю з посмішкою, я приховувала то, що в середині , я брала себе в руки, я кожен раз пробачала маму, я кожен раз бажала їй добра, мене дехто не розумів , не розумів моїх емоцій і чому я така закрита , закрита бо вплинуло дитинство, можливо всі не повірять, але так , воно було жахливо, підтримку, я шукала на стороні, від друзів, хоча мало кому відкривалась, я завжди аналізувала сама, я всіх розуміла і  бачила, так як ніхто б зрозуміти не зміг. 
Тато в цей час був за кордоном, я тата також дуже сильно любила, хоч я йому була не потрібна. Я ставала доросла, я завжди піднімалась, я набиралась через уроки свої досвіду, я не була ідеальною, я попадала в погані компанії, а пізніше вибирала кращі. Все ставалось так як має бути..

Того вечора після ввечері, Марта пішла у кімнату лежати на теплому ліжку, взяла телефон до рук і зайшла у інтернет, як почала засинати, і тут за дві хвилини коли вона була у розслабленому положенні , прийшло сповіщення, Марта взяла телефон до рук , відкрила очі, як побачила: 

- «Привіт, в якому районі живеш? Я зараз прийду з другом».

Серце моє, почало битись, швидко і приємно, я не знала, що відповісти, мене десь пару хвилин тоді трусило, я відкинула телефон, встала , випила стакан води, і відписую:

- «Ну можна, але ти зачекаєш поки я одягнусь». 
 

Господи, як швидко я тоді збиралась, я зібралась, вилила пів літри парфумів, мої подружки знали який я люблю за собою шлейф парфумів носити, намалювала очі, заплела волосся в колосок, як чую з боку:

-« Оо, знову наступає ніч, і вона ходить з ким попало».

Я тоді не слухаючи маму бо мені будо не до цього, скоро гримнула дверима і побігла в низ.