№12

Вони йшли мовчки. І досить довго, постійно звертаючи у якісь проходи. Нарешті прийшли до великої зали, що була схожа на ту, у якій проводять збори. Усі посідали за великий стіл. Тоді один з демонічної "еліти" почав нишпорити по шухлядах, дістаючи на стіл папки з якимись документами.
– Мені хтось щось пояснить? Що взагалі відбувається?
Ашису починав нервувати. Зазвичай про будь-які перевірки попереджали заздалегідь. А цього разу виходило, що це стосується його особисто. Демон, що сидів навпроти нього і перебирав папери, трохи помовчав, а тоді спитав:
– Коли Ви востаннє користувалися своїм особистим сейфом?
Цього питання він очікував найменше, тому на хвилину задумався.
– Приблизно... Пару місяців тому, коли закінчив з попереднім контрактом.
– Це була заздрісна душа, так?
– Так.
– Після того, як завершили з попередньою угодою, Ви брали гроші зі свого сейфу?
– Ні. На що Ви натякаєте? У сейфі порожньо?
– Саме це ми і хотіли перевірити. Нам надіслали запис із камер спостереження. На ньому видно, що хтось підходив до Вашого сейфу. І цей хтось був у капюшоні, і лиця не було видно. Тому ми і хотіли перевірити, чи Вам щось про це відомо.
– Я вже давно туди не ходив.
Ашису піднявся зі стільця і швидко пішов до дверей.
– Якщо хтось зміг якимось чином зламати мій сейф, спочатку треба це перевірити.
Він пішов до сховища. Інші демони пішли слідом. Ще кілька поворотів і хвилин очікування, поки вони дійшли до потрібного місця і Ашису ввів потрібний код. Сховище було невеликого розміру. Коли металеві дверцята відчинилися, він побачив, що всередині порожньо. Гроші, отримані після останнього контракту, а також копії усіх його документів, усе зникло.
– Нічого не розумію.
– Ходімо назад. Подивимося на камерах спостереження.
Коли вони повернулися, Натсумі у кабінеті вже не було. Однією проблемою менше. Акіку відчинила двері, і кілька секунд здивовано дивилася на них, не даючи увійти всередину.
– Нам потрібні записи за останній місяць.
– Так, зараз знайду. А що сталося?
Ашису озирнувся на своїх супроводжувачів. Він не знав, що має казати. Сам не розумів, що відбувається.
– Вміст сховища зник. Потрібно розібратися, це пограбування, чи просто необачність.
У правилах банку було прописано, що неможна лишати свої сейфи повністю порожніми. Має лишатися хоча б маленька сума. Якщо ні, власника сейфу видаляють з бази даних, а його рахунок повністю блокують, за не потреби. Усі постійно скаржилися на це конкретне правило, але змінити нічого не могли. А якщо окрім відсутності грошей були ще якісь порушення, існував ризик повністю втратити роботу.
– Ось.
Акіку ввімкнула відео. Усі поставали навколо неї біля столу. Вид був з кута під стелею, було видно коридор та деякі двері. Нічого не відбувалося, коридор був порожнім. Акіку трохи збільшила швидкість відео. Цифри у кутку екрана стали змінюватися швидше, та на зображення це ніяк не вплинуло. Але раптом на екрані щось промайнуло. Акіку поставила на паузу, перекрутила запис трохи назад і ввімкнула нормальну швидкість.
Вони побачили, як хтось у капюшоні та з великою чорною сумкою на плечі, підійшов до одних із дверей, ввів код та відчинив сховище. Зайшов всередину, а за кілька хвилин вийшов, озираючись, та швидко пішов геть.
– І хто це був?
Усі озирнулися до Ашису.
– А мені звідки знати?
– Усі двері мають кодові замки. І хто б це не був, він знав потрібний код. Якщо це були не Ви, то хто? Хто ще може знати код від Вашого сховища?
– Не знаю. Але якби це був я, по-перше, я б одразу про це сказав, а по-друге, я б не ховався від камер.
Демони замовкли. Це було логічно, але проблема є і її потрібно вирішувати. Більше того, в них тепер є порушник, якого треба знайти.
– Є хоча б припущення, хто це був? Може, у Вас є вороги?
– Насправді... Я б не назвав його "ворогом", але... Здається, я знаю, хто це був. Акайо, він теж працює у нашому відділі.
Знову усі погляди були звернені до нього. Навіть Акіку не вірила, що Акайо на таке здатен.
– А звідки він знає код? А головне, навіщо йому це робити?
– Він хоче відібрати мою контракницю. Кілька разів мені це казав. Наче дуже вона йому сподобалася.
– Це теж треба перевірити. А де він зараз?
Акіку дістала з внутрішньої кишені дзеркальце і складений ніж.
– Зараз я його покличу.
Вона порізала долоню, а тоді кривавим пальцем щось написала на дзеркалі. Знову треба було чекати.
Анна готувала обід. А може вечерю. Вона не знала, скільки в Ашису піде часу на свої "особисті справи", але сподівалася, що якщо займе себе чимось, час мине швидше. Та в неї не виходило ні чому зосередитися. Анна вже кілька разів підходила до великого дзеркала у своїй кімнаті, хоча розуміла, що воно звичайне. І взагалі, її це не стосується. Але цікавість не давала їй спокою. Тому вона вийшла на вулицю. Минулого разу Анні пощастило. Вона не була впевнена, чи варто знову ризикувати, але якщо усі демони колись були людьми, мабуть вони її зрозуміють. Анна почула чиїсь голоси, та сховавшись за кутом будівлі, прислухалася.
– Я просто зробив так, як було краще для нас обох!
– Якщо ти не підеш і не зізнаєшся, я зроблю так, що більше ніхто контракт з тобою не укладе.
Анна визирнула з-за кута і побачила Рейко та ще якогось демона. Принаймні, так виходило з контексту їхньої розмови. Раптом він дістав дзеркало, щось у ньому роздивився, і нічого більше не сказавши, зник. Рейко голосно зітхнула. Тоді озирнулася і помітила Анну.
– Знову свого коханого шукаєш?
– Так. Він вже мав би повернутися, але щось досі немає. Ти його часом не бачила?
Рейко не хотіла нічого розповідати. Та і взагалі-то, не мала б, але Анна все одно знайде спосіб потрапити до їхнього світу. Може воно і на краще, якщо її побачать.
– Я знаю, де він. Ходімо.
Акайо з'явився майже одразу, як повідомлення було відправлено. Здавалося, він знав, нащо його викликали, і зовсім не хвилювався.
– Вас підозрюють у зламі та пограбуванні сховища у банку.
– Неможливо. Я не заходив до банку вже кілька місяців.
Ашису піднявся з місця та розвернув ноутбук із відеозаписом.
– А це тоді хто?
Акайо помітно занервував. Почав озиратися по сторонах і заламувати пальці. Тоді опустив очі та заговорив.
– Гаразд, якщо вже навіть є докази... Так, це дійсно був я, але дайте я поясню! Ашису, він... Відставав від графіку. Він би не впорався з контрактом, тому я хотів, щоби цю смертну віддали мені. Я би зробив її щасливою і забрав душу. Більше того, мені здається, це просто припущення, що він у неї закохався...
– Що ти верзеш?!
– А хіба це не так? Як я пам'ятаю, тобі було важко з нею. Я кілька разів пропонував тобі допомогу, але ти відмовився. Останній раз навіть намагався мене вбити!
Ашису ледь стримувався, щоби не зірватися з місця та не вибити з того нахаби все лайно. Але не встиг він щось відповісти, як двері відчинилися і до зали зайшли дві дівчини. І тепер усі дивилися на них. Демони, що сиділи поряд з Акіку, перезирнулися. Ситуація стала набагато гіршою, ніж була ще хвилину тому. Один з демонів дістав аркуш паперу та ручку.
– Тож, ти та сама смертна, так?
Від хвилювання, Анна трохи почервоніла.
– Ну, так... Я людина, тобто, як ви кажете, смертна. А що?
Демон щось мовчки записав, а тоді піднявся і сказав:
– Що ж, виходить, в нас тут не одне, а одразу декілька порушень. Бездумне витрачання коштів, кохання зі смертною. І що найгірше – дозвіл цій смертній потрапити до нашого світу.
Другий демон теж щось записав, і додав:
– Якби порушення було лише одне, можна було б якось вирішити проблему. Хоча, покарання не уникнути в будь-якому випадку. Ви маєте піти з нами.
Ашису не вірив у те, що відбувалося.
– Слухайте, це все... Це маячня якась! Чому ви взагалі вважаєте, що між нами щось є, окрім контракту?!
– Хочете сказати, що ми помиляємося? То доведіть це! Тут і зараз заберіть її душу.
– Гаразд... Я це зроблю.
Ашису вийшов з-за столу і пішов до Анни. Усі чекали, що він робитиме. Однією рукою Ашису обійняв Анну за плечі, а іншу заніс над нею. Щось спалахнуло, а тоді у руці демона з'явилася маленька блакитна сфера. Аж раптом він відпустив душу, взяв Анну за руку і разом вони побігли до виходу.