№9

На дзеркалі з'явилися криваві літери: "Зайди до мене. Зараз.". Акіку дуже рідко особисто його викликала. Зазвичай, Ашису сам приходив до неї, коли йому було щось потрібно.
Анна спала, тож він сподівався, що додаткових проблем не буде. Останнім часом, хороших новин було мало, тому він трохи нервував. Навіть не помітив, як опинився перед дверима до кабінету Акіку. Хотів почекати та обдумати, як почати розмову, але двері знову відчинилися самі собою. Ашису зайшов всередину, але не став починати розмову, сподіваючись, що Акіку все пояснить.
– Взагалі-то, я не мала б тобі про це казати... Але тебе шукають.
– Хто? І чому ти не маєш про це казати?
Акіку заговорила не одразу.
– Ти що-небудь пам'ятаєш зі свого людського життя? Хоча б щось?
– Майже нічого. Пам'ятаю воду, але що це означає, конкретно, я не знаю.
– Може краще і не знати?
– Чому? Скажи хоча б, чому я нічого не пам'ятаю?
Вона ще трохи помовчала. Акіку знала, що коли-небудь він захоче усе згадати. Та сподівалася, що це станеться не тоді, коли його шукає та, через кого він потрапив до Пекла. Але нічого не казати – теж поганий варіант. Навіть якщо стерти чиїсь спогади, основні риси характеру лишаються. А особливо впертість.
– Гаразд. Я трохи розповім. ... Коли ти тільки влаштувався до нас працювати, я стерла тобі пам'ять. Але...
– Ти? То це ти зробила? Навіщо?
– ...Бо ти попросив мене це зробити.
Вони мовчали. Акіку, бо не хотіла прискорювати події. Ашису, бо взагалі не розумів, що він має на це казати. Врешті решт, Акіку сказала те, що, як їй здавалося, мала сказати.
– Коли я запропонувала тобі роботу, ти погодився. За умови, що я зітру твої спогади про людське життя. І я це зробила, бо трохи раніше випадково побачила, якою була твоя смерть.
Анна недовго спала. У квартирі знову крім неї нікого не було. Їй дуже хотілося опинитися зараз в іншому світі, побачити та почути, чим зараз зайнятий Ашису, але дзеркала в неї не було, та і ще раз ризикувати не хотілося. Вона думала, чим могла би зайнятися, поки його чекає, але не вигадала нічого краще, ніж піти на вулицю та трохи погуляти. Було темно та трохи холодно. Анна ходила по між будинками та намагалася уявити, що буде з нею після смерті. Думка, що її душа не потрапить на другий рівень, а перетвориться на гроші, трохи заспокоювала. Та все одно, вона не знала, як має прожити те життя, що їй лишилося, щоби потім точно не шкодувати.
Біля одного з будинків, Анна побачила тінь, що наближалася до неї. Силует нагадував жінку, тож вона не сильно напружилася. Але не знала, що має робити, якщо це ще один демон. Коли ця жінка вийшла на світло, Анна побачила, що в неї коротке темно руде волосся і вдягнена вона у все чорне. Анна вже збиралася потихеньку повернутися до квартири, щоби не потрапити у якусь халепу, але невідома жінка швидко підійшла до неї та простягнула руку.
– Рейко. Я колега демона, з яким ти уклала угоду. Я трохи чула про тебе, але не мала нагоди нормально познайомитися.
– Я якраз шукала когось з пекла. Тобто мені, звісно не потрібні неприємності. Але Ашису знову кудись зник, а в мене навіть дзеркала немає...
– А, то це була ти. Акіку розповідала, що до неї приходила людина, але не уточнювала, хто.
– Так... До речі, вона була не проти, коли я прийшла, тож можливо, я можу потрапити у ваш світ ще раз?
– Взагалі-то, це незаконно. Але якщо Акіку дозволила, гаразд. Дай мені руку.
Цього разу переміщення було швидшим. Анна вже хотіла постукати у потрібні двері, але Рейко зупинила її та прислухалася. З цікавості, Анна теж притислася до дверей, бажаючи щось почути.
– За цією адресою вже живуть інші люди. Але якщо ти так хочеш побачити останній день свого життя, я змушу їх на деякий час зникнути.
Двері відчинилися. Він не сильно здивувався, побачивши Анну. Рейко пішла геть, поки на неї не звернули увагу. Ашису взяв Анну за руку та повів до виходу. Нічого не сказавши, телепортував її назад до квартири, і вже збирався іти туди, куди йому було треба, але Анна загородила дорогу.
– Куди це ти без мене зібрався?
– Можна сказати, додому. Але це моя особиста справа. Не ходи за мною.
– Ну звісно ж... Але ти знаєш, що якщо мені стає цікаво, мене ніщо не зупинить. Ти вже це бачив, тому...
– Гаразд. Тільки мовчи...
Він не знав, чи скоріше, не пам'ятав, як виглядає квартира зсередини, тому вони перемістилися на сходовий майданчик.
– В тебе є ключ?
– Він мені не потрібен.
Ашису приклав долоню до дверей, тоді зробив коло вказівним пальцем. Замок клацнув і двері відчинилися.
Квартира здавалася звичайною: більша кімната, менша кімната, кухня, ванна кімната, вбиральня... Але щось було не так. Ашису зрозумів це, як тільки вони увійшли. У квартирі стояв запах смерті. А це означало, що якою б його смерть не була, це сталося саме тут, вдома.
Він увійшов до більшої кімнати. Нічого незвичного. Блакитні шпалери, ліжко, біля якого велика шафа. На протилежній стіні – телевізор. Якби в цій кімнаті були сліди крові, він би їх помітив.
Анна тим часом пішла до кімнати, що їй здалася спальнею. Кімната у блідо фіолетових тонах. Теж ліжко, шафа... Було видно, що у цій кімнаті довгий час ніхто не живе. Анна зазирнула до шафи, тоді до комоду, що стояв біля ліжка. Нічого. Ніяких щоденників, чи чогось прихованого. Звичайні особисті речі. Одежа, у шухляді трохи прикрас, резинки для волосся, запакована стопка різнокольорових папірців.
До кухні вони пішли удвох. Світло-жовті стіни, стіл з чотирма стільцями. Холодильник, ще один стіл, умивальник... Теж жодних зачіпок чи спогадів. Тоді він пішов до кімнати, з якої вийшла Анна. Теж жодних слідів крові, чи відчуття смерті. Більше того, він навіть нічого не згадав з минулого життя. Здавалося, це зовсім не його квартира. В якусь мить, йому навіть здалося, що Акіку дала йому невірну адресу. Але вона ніколи не помилялася, і брехати в неї теж не було причин. Чи були? Насправді нікому неможна повністю довіряти. Те, що вона допомагала йому раніше, не заважало їй щось приховати зараз.
Виходило, що єдиний варіант усе згадати – зустрітися з жінкою, яка назвалася матір'ю Ашису та спитати в неї особисто, як він помер.
Акіку спостерігала за ними через дзеркало. Їй хотілося змусити їх забути про все і повернутися додому, але вона знала, що неможна. Зараз Ашису відчував лише цікавість до своєї матері, але коли він усе згадає, його думка зміниться.
Не так давно вона приходила до Акіку. Просила про допомогу. І Акіку їй допомогла. Навіть дозволила знайти потрібну їй інформацію на своєму робочому ноутбуці. Але у списках працівників за її запитом не було жодних співпадінь. Тоді Акіку припустила, що вона помилилася і відправила цю жінку до інших відділів, сподіваючись, що вона більше не повернеться. А потім до неї прийшов Акайо та розповів, що бачився з цією жінкою. Але перш ніж допомагати їй, вирішив трохи про неї дізнатися. Акіку ж не стала нічого йому розповідати. Просто попросила уникати її.
Ванна кімната та вбиральня знаходилися поряд. Вбиральня була звичайною. Маленька кімнатка з жовто-зеленими стінами та усім, що в ній має бути. Ванна кімната була у таких самих кольорах. На лівій від дверей стіні висіло прямокутне дзеркало, під яким був умивальник. Біля протилежної стіни стояла пральна машина. Навпроти входу, біля дальньої стіни була маленька ванна квадратної форми. Анна дивилася на все це і не могла зрозуміти, як в такій маленькій ванній взагалі можна митися. Вона хотіла спитати про це Ашису, та помітила, що він не відводить погляду від ванни і схоже, взагалі забув, що Анна також зараз тут.
Він оглянув ванну кімнату та не помітив нічого, вартого уваги. Але коли зібрався йти геть, на секунду, а може навіть лише на мить, побачив дівчину. Точніше, тіло дівчини, що лежало у ванній. На її тілі було багато рваних та колотих ран, але вона була жива. Очі такі самі, як у нього. Таке саме чорне волосся, хіба що, трохи довше. Вона лежала у невеликій калюжі з крові та води, і схоже не збиралася іти до кімнати, щоби обробити рани та викликати поліцію. Звісно, якщо не вона все це зробила... Дівчина різко закинула голову назад та посміхнулася. А тоді голова впала на бортик ванної. Схоже, її ще можна було врятувати, якби хтось був поряд. Ашису не розумів, хто ця дівчина, і звідки вона взялася в його квартирі, в якій, як він зрозумів, вони жили удвох з матір'ю. Може, це була його кохана дівчина, подруга, чи просто знайома. Можливо, він якось причетний до її смерті. Він простягнув руку та легенько торкнувся руки дівчини. В цю мить тіло зникло. І ванна кімната теж. Він відчув, як падає у темряву...