№2

Анна просто сиділа на підлозі і чекала, сама не знаючи, чого. Посеред кухні була намальована чорна пентограма. На п'яти кутах зірки стояли запалені свічки, а всередині малюнку лежала кістка якоїсь тварини.
Колись вона була щаслива разом зі своїм чоловіком Лукасом. Але, як виявилося, справді щасливою була тільки вона. Лукас втомився. Він хотів або бурного та палкого кохання, або нарешті створити родину, завести дітей і таке інше... Анна цього не хотіла. Так, вона його кохала. Вона хотіла піклуватися про нього, готувати для нього, прибирати для нього. Але тільки для нього. Діти – то вже занадто. І тепер вона лишилася сама...
То був перший і єдиний раз, коли він її вдарив. Після цього він зібрав речі та пішов геть, а Анна так і лишилася стояти у кухні, готова схопити ніж, та накинутися на нього. Але вона цього не зробила. Замість цього, вона запалила сірник та коли він догорів, намалювала на підлозі коло, а в ньому зірку...
Він знайшов потрібну квартиру та постукав. Двері майже одразу відчинилися. За ними стояла молода приваблива жінка зі світло-рудим волоссям. Вона привітно посміхнулася та відступила в бік.
Це була трикімнатна квартира, хоча і не дуже велика. Приміщення було чистим та охайним. Майже чистим... Ашису пройшов до кухні та побачив малюнок на підлозі, свічки, і ще якийсь "магічний" непотріб, типу старої книги, кістки (наче курячої. Він сподівався, що це куряча), та дивного вигнутого ножа замазаного кров'ю. Демон розвернувся до дівчини і помітив бинт на її руці. Невже люди досі в це вірять? В те, що для виклику потрібно проводити якісь незрозумілі ритуали? І де вона взяла цю твариннячу кістку? Краще б суп з неї зварила! Ашису ледве стримувався, щоби не розсміятися вголос. Цього неможна допускати. Після його першого контракту, який виявився невдалим, і його прийшлося передати іншому демону, Акіку сказала: "До клієнтів потрібно знаходити особливі підходи. Для кожного – індивідуальний. Вони нам потрібні, тому будь чесним та терплячим. Ніщо не має значення, крім їхніх душ, та їх отримання." Тоді Ашису подумав, що коли ідеться про клієнтів, навіть він не має значення. Спочатку він сприйняв це як образу. Але потім душ ставало все більше, і він побачив, що можна отримати, укладаючи угоди з людьми. І тоді йому стало все одно. Можливо, це було жорстоко, але йому подобалося бачити момент усвідомлення людиною того, що з нею буде після смерті.
– Із чого почнемо?
Так, дивне запитання, але вигляд кухні трохи його збентежив.
– А, точно. Сідайте. Зараз я принесу все необхідне. До речі, мене звати Анна.
Він вирішив поки не називати своє ім'я. Можливо і не доведеться. Ашису очікував, що Анна піде до іншої кімнати по іще якісь дивні артефакти, але вона натомість відкрила холодильник та почала накривати на стіл. То було смажене м'ясо, три різні салати, печена картопля та пиріг з гарбуза. Потім вона дістала дві тарілки, виделки та два келихи. Знову відкрила холодильник і обережно витягла пляшку вина.
Все було так, як казала Акіку.
– Відкоркуєте? Бо в мене сил не вистачить.
Він озирнувся. Анна тримала в одній руці пляшку, в іншій штопор та запитально дивилася на нього.
– Так, звісно.
Він взяв пляшку, і трохи натиснув на корок, а коли прибрав палець, той вистрибнув.
– Ого... Мені б так вміти...
– Можливо, коли-небудь зможете.
Він не хотів затягувати зустріч, тому одразу налив повні келихи. Анна сіла навпроти, допила своє вино одним ковтком, та потяглася до пляшки. Схоже, вона подумала, що її вб'ють одразу, тож вирішила трохи затуманити розум, щоби розслабитися.
Вже було зовсім пізно. Здавалося, умову виконано, тож що робити ще шість років, Ашису не знав. Але, якщо він просто піде зараз, зв'язку між ними не з'явиться, і контракт не зарахується.
– Я тут подумала...
– Так?
– Це прозвучить дивно, але... Може залишитеся, хоча б на... Скільки в мене ще є часу?
– Зазвичай, на один контракт дається шість років. Іноді, трохи більше, або менше. Залежить від обставин.
– Тобто, Ви можете лишитися, якщо я попрошу?
– А треба? Я думав, це тільки на один вечір. Тобто, я мав на увазі... Ви ж не думаєте, що я з Вами одружуся?
– Ні... Про таке я не думаю... Але чому б Вам не лишитися жити зі мною на деякий час? В мене немає ні родичів, ні друзів, тож мені трохи нудно самій.
Про таке Акіку його не попереджала. З іншого боку, так навіть краще. Він зможе наглядати за Анною, і впевнетися, що її душа належить їм.
– Гаразд.
– Справді?!
– Так, якщо це те, чого Ви бажаєте. Але Ви маєте підписати угоду.
– А, точно... Зараз, в мене все було готове...
Вона покрутила головою і взяла зі столу ніж. Потім, щось згадавши, поклала його назад та вийшла з кухні. Коли Анна повернулася, принесла з собою ватний диск, бинт та пляшечку йоду.
Ашису дістав із внутрішньої кишені папірець та розгорнув його. Дарма не взяв із собою торбу. І ручку також забув... Він показав Анні жестом, що йому треба, а сам вирішив перевірити оформлення документа. "Повне ім'я; дата та місце народження; домашня адреса; номер телефону; бажання; дата укладання угоди та підпис". Наче, все правильно.
Вона принесла ручку, як він просив. Ашису простягнув їй лист.
– Заповніть усі пункти та підпишіть.
– Так, зараз.
Анна потягнулася за ножем. Вона вже збиралася різати свою руку...
– Що Ви робите? Я ж сказав – заповнити та підписати. Для чого ніж?
– А... Так от навіщо ручка... Просто у фільмах завжди показували, що договір треба підписувати кров'ю.
– Люди... Що з вами не так...? Неважливо, чим саме написаний та підписаний договір. Значення має лише його зміст.
– Он як... А що ще у фільмах показують неправильно?
– Усе. Починаючи з ритуалу.
– А як виглядає "правильний" ритуал?
– Його не існує. – Ашису зітхнув. Це буде довга ніч. – Знаєте, чому справжнього демона жодного разу не впіймали хоча б на відео? Усі ці "ритуали" просто не працюють. Їх вигадали люди, щоби заробляти гроші. Демони з'являються тільки тоді, коли вони справді потрібні.
– І як вони це визначають? Ходять по домівках з "детектором брехні"?
– Дуже смішно... Ми слідкуємо за людьми. За кожним з вас. Тому, як тільки нам поступає сигнал про те, що комусь щось терміново потрібно, ми вже знаємо потрібні деталі, наприклад, особистість людини, контактні дані, і ще деякі дрібниці.
– Тоді навіщо це ще раз прописувати у договорі, якщо вам і так все відомо?
– Паперові екземпляри потрібні нашому керівництву. Вони не слідкують за викликами, а просто збирають та зберігають "макулатуру".
– Цікаво. Схоже, у демонів цікава робота. Щось ще розкажете?
– Не думаю, що є необхідність. Є речі, про які Вам зарано знати. Є те, що смертним знати заборонено. Якщо я розкажу, в нас будуть проблеми.
Здається, вона вже сп'яніла. Анна сиділа, поклавши голову на руки і дивилася кудись у вікно. Вона не знала, про що ще попросити. В неї є ще шість років до того, як вона потрапить в пекло. Що буде потім? Вона буде цілу вічність страждати, бо продала душу, чи теж стане демоном і буде "працювати"? Мабуть зараз не варто питати. Вона все одно до завтра все забуде.
Дивно, як швидко смертні п'яніють. І що йому з нею робити?
Ашису взяв її за руку і повів у спальню. Вона лягла на ліжко та залізла під ковдру, навіть не роздягаючись. Тоді, не чекаючи, поки вона засне, він вийшов у коридор та дістав дзеркало. Він не може просто залишити людську душу без нагляду на шість років, але і грати з неї в "подружжя" було не дуже привабливою ідеєю. Не буде зайвим спитати поради.
Анна вдала, що спить, а сама лежала і прислухалася. Мабуть, він вже пішов. Можливо, сьогодні вона продала свою душу задарма, і тепер їй лишилося жити лише шість років. Добре, що Лукас цього не бачив. Йому було б смішно. Лукас... Точно! Анна різко сіла на ліжку. Це була чудова ідея. Вона вийшла в коридор, там було тихо. У кухні, ванній кімнаті, вбиральні та другій спальні нікого не було. От і все. Тепер він з'явиться через шість років і просто вб'є її.