Гнів і кульбабка

Другою дитиною в сімʼї був Гнів. Худорлявий, але мʼязистий; з прямою спиною та високо піднятою головою. На його обличчі дуже рідко зʼявлялася посмішка, зазвичай губи були стиснуті в пряму лінію, в брови завжди трохи насуплені. Гнів полюбляв темний одяг з червоними або помаранчевими елементами, які перегукувалися з його яскраво-рудим волоссям.

З дитинства він був дуже активним і жвавим. Його настрій міг змінюватися за секунду: то він мовчав, стиснувши щелепи, то кричав і гримав дверима. Гнів не любив, коли його жаліють, тому навіть, коли падав і збивав коліна до крові – ніколи не плакав і не показував, що йому боляче.

— Синку, дай подивлюся рану, – турбувалася мама Любов. – Давай оброблю її, щоб швидше загоїлась.

— Не потрібно, я просто спіткнувся, – холодно відповідав він і йшов до своєї кімнати.

Зі своїми братами та сестрами Гнів мав дуже неоднозначні стосунки. Він захищав менших, але разом з тим часто і сам міг добряче на них крикнути. І хоча потім він дуже швидко відходив і шкодував про свою поведінку, та не вмів просити вибачення.

Гнів, на відміну від свого брата Страху, любив наодинці прогулюватися містом. Коли він виходив на двір, то вулиці, будинки й навіть повітря набувало насичено-червоного кольору з мідним відблиском. Ставало спекотно, навіть якщо сонце ховалося за густими хмарами. Усе сповільнювалося. Час ніби завмирав. Навіть птахи не співали та листя не шелестіло.

Люди довкола ставали стривоженими та роздратованими. Хтось ображався на когось, хтось мовчки відходив убік. Приємні розмови змінювалися на недомовлені фрази. Відчувалася якась невидима напруга. Здавалося, що от-от і вона вибухне, спаливши все навколо.

Лише Гнів на це геть не звертав уваги. Ба, навпаки, йому подобалося спостерігати за такою дивною поведінкою оточуючих. Він єхидно посміхався кутиками губ і задоволено кивав головою.

Якось після уроків Гнів летів зі школи, мов куля. На плечах рюкзак, у голові – лють. Лице червоне, руки в кишенях стискаються так, що аж кістки хрустять. Він збивав ногами пилюку і штурхав усе, що траплялося йому на шляху. На розі двору він зачепив стару металеву банку, що дзенькнула об паркан, підкинув камінця, який голосно вдарився об лавку. Далі була клумба сусідки. Не зупиняючись, він пішов по ній і ногою затоптав першу-ліпшу квітку. Така дрібниця, а на душі в нього стало якось легше.

— Ти її зламав, – почув він раптом тихий голос просто за спиною.

Від несподіванки Гнів здригнувся. Різко озирнувся й побачив перед собою дівчинку років на два меншу за нього. На голові – дві косички. Світла футболка. У руках – біла кульбабка. 

— А тобі що до того? – гукнув він.

— Вона тільки вранці розквітла, – відповіла дівчинка і підійшла ближче.

Гнів глянув на неї знизу вгору. Насупився ще більше.

— І що з того? Виросте ще. Мені не до квітів зараз.

Він відвернувся в інший бік, відверто бажаючи тиші та самотності. Але Світланка не йшла. Вона простягнула йому свою кульбабку і спокійно мовила:

— Тримай. Якщо зламаєш – нічого. А якщо дмухнеш на неї – вона полетить.

Гнів і сам не розумів чому, але взяв кульбабку до рук. Вона злегка хитнулася: легка, ніжна, така беззахисна і вільна водночас.

Тоді Гнів тихо сказав:

— Мене сьогодні учитель при всіх обізвав ледащом. Я навіть відповісти не встиг. Просто вибухнув.

Світланка ледь помітно усміхнулась і сказала:

— Це не страшно. Головне – не залишатися в цьому надовго. Бо квіти не винні.

Далі вони сиділи в тиші. Кульбабка все ще була в руці у хлопця. Повітря навколо стало трохи мʼякшим, в грудях уже не палало. Навіть дихати стало легше.

А потім Гнів набрав повітря в легені й повільно дмухнув на кульбабку. І в цей момент вона розлетілася. Не вибухом, не шквалом – мʼяко, майже соромʼязливо. Пух повільно танцював у повітрі, змішавшись з часточками пилу.

І ніби разом із цими легкими парашутиками у простір вийшло все зайве: напруга, образа, крик.

І стало тихо. Не зовні, а всередині.

Запитання

1. Які особливості характеру Гніву вам запам’яталися найбільше?
2. Чи помічали ви в собі риси, притаманні цьому герою?
3. Які відчуття викликав у вас цей образ?
4. Як змінювалася поведінка людей, коли поруч був Гнів?
5. Чому Світланці вдалося заспокоїти Гнів?