Частина 17

Годинник повідомляє, що до кінця уроку залишилось двадцять хвилин. Тому якщо комусь кортить швидше насолодитись ароматною кавусею із вершками та фігурним печивом, то краще підняти відмінницю зараз, а то потім... Кицюня не посоромиться спіймати будь-яку педагогиню біля виходу із класу і почати оповідати і про Китай, і про Японію на тлі 1894-1895 років, і про плани прем’єр-міністра Бісмарка на Європу.

Дуже часто нашій альфа відмінниці на уроках говорять: «Не забирай хліб в інших». Ні, кицюня не розбійниця з великої дороги і не забирає в горобців останні крихти. Скористаємось інтуїцією і знайдемо паралелі. Вчителі хлібом називають оцінки.

Кого влаштовують погані оцінки, той і далі може давитись жорстким і не смачним хлібом грубого помелу, але інші, хто прагне заповнити клітинки в шкільному журналі двозначними числами, будуть смакувати рогаликами з шоколадом (якщо докладуть певних зусиль). Інтернет свідчить, що перший варіант пекарського виробу набагато корисніший. Так, халатне ставлення до навчання зберігає нервові клітини, але ароматна здоба, як і рядочки позитивних балів, у сто мільйонів разів миліше будь-якому учню.

Так що вчитель прагне збагатити журнал не самими оцінками кицюні, що змушує її шаленіти від марності затраченого часу на вивчення параграфу та додаткової літератури. Якщо клас не знає відповіді на запитання педагога, то віддуватись доведеться відмінниці, а якщо вона відповідатиме, то отримає оцінку. Причинно-наслідковий ланцюжок тут ясний навіть сірому прибульцю.

Але тоді потрібно подумати, якою оцінкою відмінницю «ощасливлять». Дванадцятки, на яку розраховує дівчина, вона може й не дочекатись. Поясненням вчителя буде: «А ти сьогодні недостатньо говорила». Звичайно, після такої заяви відмінниця «підвисає» на пару хвилин. Їй же забороняли відповідати, коли весь клас мовчав, а коли її нарешті викликали і вона змогла врешті-решт висказатись, то цього виявилося недостатньо для гарної оцінки.

У наш час знання можна перевірити усно або письмово, але не всякому вчителю хочеться кожного дня до ночі сидіти розбираючи перекошені від морального страждання почерки учнів. Тому маємо те, що маємо — усний допит. Невже не можна задати відмінниці чотири запитання пошепки (якщо вчителька бажає, щоб запитів ніхто не почув), дізнатись правильну відповідь від кицюні, щоб поставити їй вистраждану оцінку? Тепер ніхто нікого не буде зачіпати. Тоді відмінниця не завадить штампуванню двійок. В цьому випадку і вовк виявиться ситим, точніше кицюня, і вівці отримають на горіхи. Але краще не потрапляти в когорту овець і дізнатися зарані хоча б номер параграфу, який задавали додому.

Однак таких ситуацій чомусь ще ніколи не було зафіксовано чіпкою пам’яттю відмінниці. Тому вона і вимушена вести партизанську діяльність щодо отримання нормальної, як на її думку, оцінки. Через це вона і проводить політику коригування відповідей однокласників. А нещасні однокласники ніяк не винні в тому, що стають зброєю в боротьбі відмінниці за гарний табель. Кожен виживає, як може, нічого особистого.

Так зване коригування відповідей згодом може перерости в повномасштабний монолог, який може заповзти й на терена двох наступних відповідей. Принципи «не перебивай ближнього, якщо він перекручує факти» і «не харчуйся чужим хлібом» її не хвилюють.

— Так вже можна мені говорити? — кицюня вже втомилась маринуватись в очікуванні, — До речі, ви забули запитати про Марокканську кризу і про гонку озброєнь, — потрібно ж нагадати про не обговорені теми, а то до дзвінка доведеться розбирати одне й те сама питання.

— Пізніше... — мабуть, педагогиня прагне скласти компанію чашечці кави аж на наступній перерві. Про ту саму Марокканську кризу разом з гонкою озброєнь їй доведеться послухати в суто конфіденційному режимі, що вчительку аж ніяк не радує.
— Шурх-шурх... — лунає із-за спини відмінниці. Кицюня з огидою дивиться назад.