Частина 15

Знову повернемось до запитань у літературному диктанті, адже фантазія вчителів воістину безмежна. Не забувайте звертати увагу на те, що робив персонаж перед тим, як його застали більш-менш значні події. Потрібно в школі навчити хоча б того, що в незабутній поемі Котляревського Венера застукала Зевса за вкушенієм оселедця. Про те, що їй також кортіло скуштувати бодай шматочок, наш шановний автор замовчує.

Іноді вам пропонують розшифрувати іносказання. При тому, вам повідомляють, що це саме воно згадується безпосередньо на літературному диктанті. Мабуть, це потрібно було здогадатись самотужки. А те, що до карколомного повідомлення вчителя це речення здавалось пишномовним набором слів — нікого не хвилює.

За приклад візьмемо твір «Слово о полку Ігоревім» і два цікавих питання з підвищенням рівня складності: «Хто стрибав думкою по деревах?» і «Що символізують птахи на початку сказання?» Гаразд, ще якось можна здогадатись, що відповіддю на перше питання буде «Боян». Автор вихваляється, що він сам насправді був учнем відомого співця і тому намагається по максимуму повторювати його стиль.

А от з другим питанням виникає проблемка. На перший погляд, втім і на десятий також, здається, що відповіддю є якесь передбачення (немає різниці, хороше чи зловісне) або боротьба наших витязів із завойовниками, адже в описі, який зачитала вчителька, одні птахи атакували інших. Обидва припущення добре вписуються в сюжет, але... Дружно виявляються хибними. Коли викладачка наступного уроку оголосила відповідь, отетеріла навіть відмінниця. Кицюня нізащо б не змогла подумати, що ця цитата характеризує одну з частин тіла Бояна, а конкретніше — його пальці, які надсадно смикають струни гуслів.

Давати цитати — взагалі хітова тема в будь-яких педагогів. Хто це сказав?! Хто вийшов з кімнати після цих слів? Хто і про кого так висловився? — взагалі варіантів багато. Можливо, в далекому майбутньому і про мене скажуть: «Що писала Софі на паркані біля школи на перших етапах творчого зростання?»

Ключиком до цього є знання тексту. І добре ще, коли текст написаний більш-менш сучасною і зрозумілою мовою, а не діалектом або сленгом XIX століття. Складності розуміння творів класиків додають кілометрові речення, які складаються близько з десяти простих. Здається, що прославлений автор так поспішав виговоритись, ніби прагнув запхати купу речень в одне, яке зовсім випадково складає цілий абзац.

Особливої уваги в когорті найпрекрасніших творів заслуговує творчість Марка Вовчка, яка несамовито сповідувала і розповсюджувала гендер ще в ХІХ столітті. Критика називає її творчість перлиною українського літературного слова (про бетарідерство і ймовірний переклад Куліша необхідно тактовно замовчувати).

Також на літературному диктанті вас можуть попрохати назвати, що стало визначним для певних авторів, місце їхнього життя за кордоном, коли і з ким зустрічались і подібне. Мені здається, що ЛД існує також для того, щоб заплутати учнів і продемонструвати, що не все так чудово, як здається. В іншому випадку, навіщо завжди давати підступні запитання, відповіді на які не тільки не оголошувались на теренах класу, а й не валялись у мозку відмінниці.

Літературні диктанти, напевно, слугують для погіршення самооцінки учнів і підривання нервів кицюні, які одного аж ніяк не прекрасного дня можуть обірватись із немелодійним звуком. Чи це чергова пересторога з багатозначним натяком почати хаотично надгризати граніт науки? У будь-якому випадку, загроза літературного диктанту у жорсткій формі допомагає прекрасно знати текст і жонглювати фактами.  А от ті вчителі, хто навпаки бажає покращити оцінки в журналі, також користуються методикою літературних диктантів, але у, так званій, м’якій формі. Такі педагоги перші пів уроку спілкуються з учнями, філігранно вплітаючи в розмову питання і, якщо потрібно, відповіді, коли жоден із школярів їх не знає. Потім дає літературний диктант по тих запитаннях, які попередньо обговорювались. Так що завжди потрібно знати правильне формулювання домашнього завдання, щоб не пропустити інформацію про засідку, яку готує підступний тест.