Частина 11

Скажу чесно, відмінниця ніколи не відступиться від своєї мети – бути завжди найкращою серед учнів. Кожного, хто захоче скинути її з п’єдесталу, зводитиме з розуму дрібними нападками та зауваженнями. Ви наївно вважаєте, що під час розповіді на уроці стаєте недоторканною особою? Не все так просто, як здається.

Вашу натхненну доповідь може зупинити на найцікавішому місці будь-хто, починаючи з чоловіка вчительки, якому саме зараз припекло дізнатися, де вона приховала кільце домашньої ковбаски, і закінчуючи самою педагогинею, котра боковим зором помітила, як ваш товариш із довідмінникового життя нахабно ліпить жувальну гумку до парти. Звісно, від такого зухвалого видовища крається серце у найстійкішої вчительки, яка переймається за шкільне майно.

І от коли ви, захлинаючись, хочете повідати про ганебну поразку Наполеона під Ватерлоо або про арифметичну з геометричною прогресією вкупі, від вереску вчительки на хулігана з вашої світлої голови веселою юрбою дезертирують всі дати і формули, які ви цілісіньку ніч прописували в мозку на довічне проживання. А ось тепер, тримайтеся. Коли ваша люба викладачка, виплеснувши гнів та образу на негідника з жуйкою, милостиво дозволить вам продовжувати розповідь, то ваша пам’ять зможе похизуватися виключною білизною та недоторканістю. Саме в цей момент наша люба відмінниця підкине хмизу під багаття, на якому згорають усі ваші сподівання на гарну оцінку:

— Марино Василівно, а він недовчив, — зневажливо кине фразу на вітер кицюня, – Скажу точніше, не встиг прочитати … — оце вже серйозно натякає на вашу непрофесійність.

Від цих нахабних слів очі вчительки здивовано округляться. Запам’ятайте, завжди буде більша довіра до відмінниці, точніше, до справжньої відмінниці (про бета, гамма і омега пародії на відмінників далі буде). Чомусь довіра до інших станів класного шкільного суспільства значно менша.

— Соломійко, ти впевнена? – з подивом запитає викладачка.

— Ось, саме перед цим уроком, він намагався щось прочитати, — інтенсивно закиває головою порушниця ваших грандіозних планів на майбутнє.

— Тоді сідай, Коваленку. Наступного разу будеш читати матеріал удома. Бачу, пам’ять у тебе хороша. Для початку поставлю «шість».

З моральною тугою ви помічаєте, як Марина Василівна впевненим рухом ліпить негідну оцінку в журнал. Всі старання на вихідних із запам’ятовування складного матеріалу перекреслили нанівець слова самовпевненої зазнайки.

— Я … можна я … — тиху спробу виправдатись перериває командний голос вчительки:

— Хто наступний? (мається на увазі, хто наступний ступить на ешафот науки?)

Доплентавшись до свого насидженого місця, застигаєте в непорушності. Раптом вашу тугу за високою оцінкою порушує зміїне сичання сусідки по парті:

— Ну що, занадто знахабнілий юначе, тепер ти змиришся зі своїм положенням невдахи?

Вкрадливе шепотіння просочується в душу, породжуючи бажання після поразки покинути арену науки. Насмішка відмінниці розриває на шматки світле бажання покращити табель, отруюючи вашу світлу душу чорною кислотою ненависті.

— Вище шести балів ти не отримаєш, — продовжує сипати сіль на рани сусідка по парті.

Кицюня завжди вміє говорити проникливо. Так, щоб кожен розумів її правоту. Саме зараз ви можете відступити, визнати поразку і скласти руки, як останній боягузливий заєць, дременути геть, піджавши хвоста. Питання в іншому – чи захочеться тепер викинути скільки праці на глум часу? Невже гордість вже репетує про ганебну втечу? Тоді згадайте про айфон, і ваш бойовий дух знову прагнутиме видертися на Еверест науки.

— Солю, чому ти обманула? – спокійно питаєте ви, дивлячись нахабі прямісінько в очі.

— Ласкаво прошу в світ інтриг і підступу. Ти насправді думав, що школа – це збіговисько пухнастих овечок? Ні, зовсім ні. Це жорстокий світ без правил, де кожен носить свою маску, — натхненну тираду перериває дзвінок, після якого відмінниця встає та виходить з класу, залишаючи вас обдумувати сказане.