БОЖИЙ ПЛАН?

Питання віри дуже важливе у моменти втрати. Адже якщо ти справді віруюча людина, то знаєш, що душа вічна. І це означає: як би тобі не було зараз боляче, колись ви ще зустрінетеся, в ін- шому житті, в іншому втіленні завдяки реінкарнації, або просто на небесах, залежно від вашої релігії. Так, звісно, людина глибо- ко переживає втрату, але віра стає «світлом в кінці тунелю», яке надає сил жити далі. Адже ваша рідна та близька людина зараз із Богом, і це точно звучить непогано.
Набагато складніше, як на мене, людям без віри. Бо для них все реалістично, очевидно і прозаїчно: коли помирає їхня близь- ка людина, вона просто у землі... Все... Кінець... Кінець усьому. Була людина – і не стало. А разом із нею не стало цілого світу, і втіхи ні в чому не знайти. Та й на Бога не поскаржитися, адже його немає. Звичайно, тут ні священик, ні віра не допоможуть. Тож я можу побажати лише одного – нехай поруч будуть друзі та близькі, які вміють підтримати. Рекомендую також знайти справді гарного спеціаліста-психолога. Сподіваюся, хоч в них ви вірите.
Одне відомо точно – правди не знають ні віруючі, ні атеїсти. Питання віри суб’єктивне, і відповідь – в нас самих. Залиша- ється лише питання вибору людини: вірити в те, чого не ба- чив, чи не вірити. Мені згадалася одна приказка або притча, коли людина звернулася до Бога і попросила: «Покажи мені щось таке, щоб я повірив у Тебе!». І Бог відповів: «А ти повір, і я покажу...».
Що ж, стосовно себе зазначу, що я – агностик. Це людина, яка не заперечує існування богів, але й не приймає бік будь- якої релігії або віри. Так і є, адже я – людина глибоко віруюча і при цьому зовсім нерелігійна. Мені байдуже, в якій церкві ставити свічку, я просто приходжу в намолене місце, міс- це сили. І не думаю, що Бог веде «чорний список» і суворий облік того, в яку церкву я принесла пожертвування, або як хрестилася: справа наліво чи зліва направо; і чи всіх церков- них правил та обрядів дотрималася. А ось у тому, що є своя сильна енергія в деяких церквах, – я впевнена і неодноразово відчувала.
38

 Особисто я переймаюся навіть самим словом «віра». Адже воно має підґрунтя варіативності: можна вірити чи не ві- рити, можна обирати напрям віри чи релігії. Але за своє життя я стільки ра- зів спостерігала і відчувала «Божу руку», що мені не потрібно «вірити» – я про- сто ЗНАЮ. Знаю, що є Бог, чи Абсолют, Всесвіт, Сила чи Енергія – називайте, як завгодно. І я давно навчилася не сумні- ватися у «божественному плані». Адже багато разів спостерігала, що він точно знає: для чого дає мені випробування і до чого вони можуть мене привести.
Думаю, загалом справжні божествен- ні знання та енергії настільки масштаб- ні, що людським розумом і, тим паче, словами не опишеш, і в релігію, вибач- те, «не впхнути». Отримати ці знання можна виключно інтуїтивно і емпірич- ним шляхом ... Це і буде пізнання себе і шлях душі – ваш шлях, для якого ви при- йшли у цей світ.
***
Напевно той, хто пережив втрату, як
і я, часто задумувався: ЧОМУ? ЗА ЩО? «Чому в мене забрали сина? Як взага- лі Бог допустив, щоб помирали діти? Чому мої батьки так сильно страждали і мучилися? За що мені такі страждання надіслали?!» і подібне. Звичайно, це від безсилля, а також бажання знайти вин- ного. І коли очевидного винуватця того, що відбувається, немає, то, звичайно, сивий бородач на небесах у всьому ви- нен, оскільки допустив всю цю неспра- ведливість. Цю стадію також потрібно пройти.*
* Горювання як процес має свої завдання.
Перше завдання: прийняти факт незворотності втрати. Реальність така, що цієї людини з нами більше немає. Друге завдання: перепрацювання болю, що завдає втрата. І тут важливо не уникати чи пригнічувати цей біль, а прийняти його та переробити. Третє завдання: пристосуватися до світу без померлої людини. Це певна адаптація, яка включає три напрямки: зовнішню, внутрішню та духовну адаптацію (те, як ми сприймаємо
картину світу).
Четверте завдання:
збереження зв’язку з померлою людиною та побудова нового життя.
Важливо зрозуміти, що завдання можуть «виконуватися»
у будь-якій послідовності або паралельно. З плином часу ці завдання можуть знову змінюватися та переглядатися.
39

 Згодом я почала ставити собі інші запитання і намагала- ся збагнути – «навіщо». Прийшло розуміння того, що все має причинно-наслідкові зв’язки. І хоч загальної картини ми не бачимо і не знаємо, в чому задум того, що відбувається, але він точно є. Можливо, рання смерть батьків, ще й таким важким шляхом, умовно підготувала мене до цієї трагедії. Адже вже тоді я стикнулася зі смертю. Я дізналася, що вона є не лише у кіно, а побачила її в обличчя, відчула її кожною клітинкою. Коли ти втрачаєш найближчу людину вперше, це перевертає твій світ, коли з роками йдуть все більше і більше твоїх рідних людей, ти починаєш згадувати та хапатися за ту саму соло- минку, яка допомогла тобі повернутися до життя після першої трагедії. І якщо вже моя мама «там» зустрічає всіх моїх близь- ких... то вже не так сумно. Залишається навчитися жити тут, на землі, без них.
Звичайно, все це зрозуміти, відчути та усвідомити мені до- велося через особистий досвід. Сумний, важкий особистий досвід і певний час. Але мій оптимізм і любов до життя завж- ди допомагали мені шукати і знаходити позитивне. У смерті близької людини важко знайти позитив, точніше, неможливо. Але ми зараз і не намагаємося шукати позитив у смерті, ми намагаємося знайти його у житті. Згодом, щойно я адаптува- лася до свого болю, то повернулася і поринула у своє життя: де є клопоти й турботи, різні справи, близькі люди та друзі. З часом у мені навіть почала відбуватися якась трансформація – навіщо мені дали такі випробування? Для чого? До чого це мене призведе?
У результаті цих роздумів моя трагедія привела мене не до руйнуючих думок, а до думок, що творять та наповнюють. При- міром, що я маю кинути палити, чого раніше ніяк не виходи- ло. І чоловік ніби почув мої думки і першим зробив цей крок. Ми разом почали дбати про своє здоров’я: піші прогулянки на природі, спорт, корисна їжа, надихаючі книжки та якісний від- починок. Мені також дуже захотілося зробити щось потрібне й корисне для людей.
Я поки не знаю, в чому глобальний задум болю і страждань, посланих мені та моїм близьким, але знаю точно, що більше не хочу жити «на автоматі», «пливти за течією»! Я можу на-
40