ВСТУП

Розмір книги невеликий і, швидше, нагадує брошуру, але цінність її і важливість не стали від цього менш значущими. Сподіваюся, вона стане книгою «першої допомоги», першою «зачіпкою» та надією на те, що є життя... навіть після смерті близької людини.
Книг, написаних професійними психологами на тему втрати, видано чимало. Але ця написана звичайною жінкою, матір’ю, дочкою, онукою, племінницею, яка сама пережила не одну втрату. І якщо ви відчуєте необхідність заглибитися у вивчення психології чи інших способів самопізнання та нових «зачіпок», то наприкін- ці книги я запропоную список корисної літератури. Втім, загаль- них понять психології втрати ми все ж торкнемося. Саме тому до написання книги я залучила професійних психологів, яких мені пощастило зустріти. Звичайно, мені хотілося б познайомитися з ними за інших обставин.
На жаль, цих психологів – професіоналів своєї справи – я зу- стріла набагато пізніше, ніж коли мені це було так необхідно. Я зіткнулася з тим, що говорити про свій біль із близькими мені просто не хотілося, щоб не «рвати їм душу», а от не дуже близь- ким – я б і не змогла відкритися. Але говорити варто – потреба така відчувалася. І саме в цей момент необхідно було розпоча- ти пошуки гарного психолога, більше того, було декілька мар- них спроб. Я не хотіла шукати психолога в інтернеті, людину «з вулиці» – хотілося знайти перевіреного фахівця, який спеці- алізується саме на питанні втрати, і краще за рекомендацією. На превеликий жаль для мене і на щастя для моїх знайомих, в їхньому оточенні таких фахівців не було. Саме тому напри- кінці книги я пропоную список перевірених і рекомендованих професіоналів, які працюють саме з людьми, що переживають втрату.
Чому я як автор книги обрала такий псевдонім, думаю, всім зрозуміло. Чому я взагалі використовую псевдонім, а не пишу під власним ім’ям? Знаєте, на цьому скорботному шляху я зу- стріла вже багато жінок і матусь: у всіх різні імена, але схожі думки, відчуття та біль... Тож ми маємо одне спільне ім’я. І цей псевдонім – узагальнений образ усіх матерів у скорботі.
6

 Сподіваюся, що ця книга хоч трохи допоможе тим, у кого в житті сталася трагедія – втрата близької, коханої, рід- ної людини. Коли горе поглинає вас ціл- ком і повністю, і ви не маєте ні сенсу, ні бажання хоч для чогось жити. Коли вам здається, що ви померли разом із цією людиною, коли втрачено сенс життя... Я хочу сподіватися, що ця книга потра- пить до ваших рук у потрібний момент, і, можливо, мій досвід та мій шлях дадуть вам надію, можливості та інструменти, аби почати виходити із цього стану. І я буду з вами, міцно тримати вас за руку і молитися, щоб ви ЗАХОТІЛИ з цього ви- братися.
Звичайно, мені хотілося б побажати вам ніколи не зустрічатися з болем втра- ти рідної та близької людини, але будь- мо чесними – це неможливо. Як казав Зигмунд Фрейд: «Мета будь-якого жит- тя – смерть». Моя ж мета – показати вам, ЯК це можна пережити.
Безперечно, кожна людина пережи- ває втрату по-різному, і загальних пра- вил поведінки немає, тому давати якісь вказівки, як переживати вам ваш біль, я не буду. Але особисто я була б рада, якби така книга потрапила мені в руки у ті найтемніші для мене часи. Просто для того, аби відчути і зрозуміти, що думки та переживання людей у скорботі схо- жі й на світі багато людей живуть із та- ким болем у серці. Звичайно, від цього не легше. Але головне – побачити, що є «світло в кінці тунелю»: схожі почуття переживають й інші люди – я не одна! І як би мені не здавалося це неможливим, але біль стихне – не зникне, але стихне! І
* – цим символом у тексті та виносках будуть позначені коментарі моїх співавторів- психологів. Упевнена, що такої загальної інформації буде достатньо для початку, а для більш глибокої допомоги та ґрунтовного індивідуального підходу – краще звернутися
до психолога особисто.
7

 я зможу це пережити, зможу жити далі, навіть із такою «дірою» у серці.
Якщо у вашому оточенні з’явилася людина, яка переживає біль втрати, ваш близький друг, хороший знайомий, якому хо- тілося б допомогти, але ви не знаєте як: на сторінках цієї книги ви отримаєте низку рекомендацій, що можна і потрібно робити у такій ситуації, а що небажано.
Ну, і як мінімум, ви можете вже допомогти, подарувавши цю книгу такій людині.
P.S. Я знала, що розпочинаючи писати книгу, мені доведеть- ся пройти весь шлях моїх почуттів і переживань знову, і буде пролито чимало сліз. Але, сподіваюся, від цього книга не стане важчою для прочитання, а навпаки – додасть потрібної глиби- ни і матиме для читача цілющу силу.