Розділ восьмий

Взагалі-то ходити ночами у підозрілі храми – погана ідея. Не те щоб я про це взагалі не знала, але чомусь усвідомлення, що попереду може чигати небезпека, прийшло лише тоді, коли я зупинилась біля вже знайомих мені дверей.

Перша спроба розлучитись закінчилась погано. Нас просто прогнали! Добре, хоч наостанок ніякого страшенного шалу не наслали, аби ми мріяли лише про велике кохання та один про одного. Тут і леді Хізер з її чаями вистачає.

Я задумалась, чи не варто було б мені звернутись до Вінфріда і уточнити, що саме може хотіти Деніз. Але потім згадалось інше. Він казав, що проклятий, і не може жити сам, тож так тримається за свою матір, бо вона знає, як допомогти йому під час приступу. Проте доки я буду поруч, жодних приступів не відбудеться, якась там магія працює.

Крім того, Вінфрід сказав, що є незаконний, але можливий спосіб позбутись зв’язку істинності. Варто було мені спробувати розпитати, що це за спосіб, він зробив вигляд, ніби це зараз обговорювати не можна. Чому? Які в нього для цього причини? Можливо, Мерріт не хоче розлучення, бо для того, щоб позбутись прокляття, йому треба сім’ю завести? Або мати свою істинну?

Навіть якщо відкинути геть підозру, що його прокляття може з часом переповзти на мене, якщо я такі собі випадково знайдені універсальні ліки, тільки ідіот погодиться на розлучення! Щоправда, Вінфрід спочатку сам наполягав на тому…

Але ми прибули до храму, і там на нас не спрацювала магія. Можливо, Мерріт просто побачив, що я – та, хто йому потрібен? І зрозумів, що відпускати мене ніяк не можна? Про спосіб ляпнув, бо ще не встиг перелаштуватись, потім до нього дійшло, що наше розлучення для нього невигідне, причому будь-яким способом. Вирішив, що приведе мене додому, а потім якось обкрутить або щось вигадає. Ще й його мати…

Чи могла вона шукати синові дружину, аби його врятувати? Та запросто! Леді Хізер наче навіжена з тими дітьми, може, вона не просто скажена бабуся, а переслідує конкретну мету? Це можливо! Тож звертатись до Вінфріда напряму мені може бути небезпечно. Виявлюсь ще його вічною другою половинкою, а то ще й в жертву принесуть, чого доброго.

Гаразд, про останнє думати нічого, бо Вінфрід наче не намагався мені нашкодити. Тож не треба перетворювати його в своїх думках на якусь потвору. А от більш простий варіант – з тим, що він вважає за потрібне приховувати від мене інформацію і думає, як би так скористатись мною, щоб отримати для себе користь, – досить ймовірний. Можливо, на його місці я сама б так вчиняла.

Аргумент проти довіри Вінфрідові став одночасно аргументом і за розмову з Деніз. Вона драконячого роду, та й планувалась в якості нареченої для Мерріта, отже, може знати багато чого. Можливо, поділиться цими фактами зі мною.

Було б добре.

Що ж стосовно небезпеки, то вона, за словами того ж Вінфріда, не надто могутня і не має тваринної іпостасі, а як маг я досить сильна, щоб змогти захиститись і проконтролювати процес. Ну, напевне. Зрештою, я лишила сестрі записку і написала, куди саме мене понесло серед ночі, якщо щось трапиться, вони знатимуть, де шукати.

Сподіваюсь, тоді не буде запізно.

Зітхнувши і подумки висваривши себе за песимізм, я нарешті підійшла до дверей храму. Смикнула їх, але тут було очікувано зачинено. Вінфрід натискав на якісь руни, можливо, і мені потрібно?

Я закрила очі, намагаючись згадати картину, яку утворювали активовані чари минулого разу, і спробувала, легенько вдаряючи нігтем по поверхні, відновити. Кілька разів явно промахнулась, бо руни спалахнули і обпалили мої руки. Зрештою малюнок згас, і я відступила на крок, розчаровано зітхаючи. Не запам’ятала… Треба було уважніше дивитись.

– Ти навіть цього не вмієш?.. Яка ж ти тоді драконяча дружина?

Я здригнулась і різко озирнулась. Чекала, що побачу довкола себе суцільну темряву, і Деніз ховатиметься десь, маючи намір застати мене зненацька, проте вона стояла відкрито, тримала в руках ліхтар і з цікавістю вперемішку з невдоволенням дивилась на мене.

– Випадкова. Випадкова я драконяча дружина. І заміж за Вінфріда взагалі-то не планувала, – похмуро промовила я. – Звідки тобі відомо про розлучення?

– Леді Хізер розповіла.

– А вона звідки знає?!

– Священнослужитель з храму, де ви намагались розлучитись, повідомив леді Мерріт про те, що її син зробив спробу, – пояснила невдоволено Деніз. Було видно, що їй не хочеться обговорювати цю тему. – В цей час вона якраз була у мене в гостях. От і пожалілась, що її син не розуміє свого щастя та намагається позбутись шлюбного браслета, який ще й об’єднав його з істинною парою. Дурень, і тільки. Леді Мерріт була дуже засмучена і збиралась зайнятись вами, коли додому прийдете.

Отже, наша з Вінфрідом гра не спрацювала. І чай вона той не дарма заварила, намагалась таким чином заманити нас у пастку і змусити стати справжньою парою.

Клята свекруха! Ото вже пощастило, краще просто нікуди!

– Дивно, що вона розповідає про це тобі, якщо її влаштовую я, як невістка, – відзначила я. – Мала б мовчати…

– Леді Хізер – матір, яка бачить лише власного сина і прагне зробити щасливим тільки його, – відповіла Деніз. – Їй плювати, яка жінка буде з ним поруч, ти чи я. Однаково їй. Але мені не однаково, розумієш? Тому я до тебе і звернулась.