Розділ другий

Вінфрід виглядав не менш шокованим за мене. Він потрусив рукою, на якій красувався явно магічного походження браслет та похмуро спитав:

– Мамо, як це розуміти? Що значить «чоловіком та дружиною»? Ми не давали жодної згоди на весілля!

– Що значить не давали? – здивовано вигнула брови леді Мерріт. – Ви самі погодились, аби на вас надягнули ці прикраси.

Вона швидко зняла з мене кольє, стягнула з Вінфрідової руки магічну прикрасу, але ще б то щось змінило! Тепер на наших зап’ястках красувались два сяйливих браслета, зітканих з чарів.

– По-перше, – обурилась я, – ми знати не знали, що ці прикраси мають якесь відношення до вінчання! Принаймні, я не знала точно!

– Незнання законів не позбавляє від обов’язковості їх виконання, – знизала плечима жінка, ніби все пройшло саме так, як повинно.

– По-друге, – втрутився Вінфрід, геть не обрадуваний перспективою нашого сімейного життя, – мамо, на цих прикрасах якась магія! Мені аж мізки відшибло, коли я дивився на той браслет, тільки про нього і міг думати! То хіба нормально?

– А по-третє, – втрутилась Деніз, йдучи вперед, мов той таран, – у нього вже була наречена! Я! Як же домовленості з моїм батьком?

Леді Мерріт анітрохи не розгубилась. Вона продемонструвала нам всім задоволену радісну усмішку та промовила:

– Вінфріде, золотце, твоє серце саме підказувало тобі, що ти повинен взяти за дружину цю чудову дівчину! Наш родовий артефакт продемонстрував, що у вас максимальна сумісність. В таких випадках пара не може відповісти незгодою, тож її можна навіть не питати. Правильно я кажу, отче?

Отець кивнув. Я придивилась до цього невисокого пухкого чоловіка та подумала, що вже бачила його. Саме він вінчав мою сестру з її демоном. Здається, цей чоловік брався за будь-які замовлення. І якщо в тому випадку йшлося про об’єднання люблячих сердець, то сьогодні він, чи то за гроші, чи то через власні переконання, зв’язав двох абсолютно чужих людей.

Тобто, людину і дракона.

Про останнє взагалі подумати страшно! Не вистачало мені тільки стати парою вогнедишному крилатому чудовиську. Я взагалі їх боялась!

Власне, важко знайти в Альсорії людину, якій би подобались дракони. Небезпечні, непередбачувані, некеровані, ще й зі своїми законами. Звісно, заради гарної дисертації наукового керівника-дракона можна було б і потерпіти, але ж не власного чоловіка. Це вже трошки занадто.

– Що ж стосується тебе, люба Деніз, – продовжила леді Мерріт абсолютно впевненим, ба, навіть задоволеним тоном, – то твій батько знає, які правила діють, коли ми бачимо істинну пару. Жодні попередні домовленості не мають значення…

– Власне, шановна леді Купер, я б на вашому місці радів, – повідомив здивованій рудоволосій кралі священнослужитель. – Адже якби ви спочатку вийшли заміж за Вінфріда, а потім він відшукав би леді Беллер, свою істинну пару, то ваш шлюб могли б і скасувати за його бажання. Істинність понад усе. Цей закон древніший за нас усіх, адже найважливіше – це майбутнє здорове потомство.

Леді Купер явно була не згодна з такою ідеєю. Вона стиснула руки в кулаки, струснула рудим волоссям, і на мить мені здалось, що в її пишній шевелюрі з’являються язички справжнього полум’я, такий собі прояв сильної, але неконтрольованої магії вогню.

От тільки маги вогню без відповідної освіти до такого віку не доживають, тож мені, напевне, здалось.

– Мене перевіряли, – прошипіла Деніз. – Я – ідеальна наречена. Я могла продовжити ваш рід і народити Вінфрідові чудових драконят, які, я переконана, успадкували би батьків дар. Але замість цього він бере за дружину якусь… Людку!

– Е! – обурилась я. – Взагалі-то це образливо щойно було. Расизм заборонений Альсорійською Конвенцією…

– Заткнись, – гаркнула на мене кинута Купер. – Нижчі раси взагалі не питали! Я прийшла сюди по свого чоловіка і мушу його отримати, а не… Оце усе!

– Деніз, – махнув рукою Вінфрід, – припини концерт. Які б у мене не були питання з приводу насильницького шлюбу з Алісою, я не збираюсь брати тебе за дружину. Давай подивимось правді в очі, з нас вийшла б паршива пара.

– Паршива пара, – зашипіла Деніз, – це ти та якась людська хво…

Договорити високошанована леді Купер, добре обізнана з людським та драконячим етикетом, не встигла. І навіть не тому, що я приклала її закляттям – а я, бачать стихії, дуже хотіла зробити так, аби нахабна жінка захлинулась моїм вітром, – а тому, що леді Мерріт стиснула руку в кулак, і бідолашна Деніз ледь не впала на коліна, так її схопило чужими чарами.

Не стверджуватиму, що мені шкода цю заразу, але втручання матінки Вінфріда мене налякало. Якщо чесно, у мене почали виникати думки, що найнебезпечніша тут саме вона.

– Деніз, – леді Мерріт наступала на свою колишню потенційну невістку, мов та люта хмара, – я дуже розчарована твоїм вчинком. Так ставитись до коханої мого сина, матері моїх майбутніх онуків, я не дозволю! Як тебе виховав твій батько? Що це за страшенне хамство? Я не дозволю такому процвітати в моєму домі! Вибачайся негайно!

Купер лише щось прокахикала.

– Алісонько, – розпливлась в усмішці леді Мерріт, – Деніз просить в тебе пробачення. Звісно, вона не вважає, що ти гірша за нас. Так, ти людина, але з яким чудовим даром! Драконячі артефакти не помиляються, а вони стверджують, що ти будеш ідеальною матір’ю для моїх онуків. Така прекрасна, свіжа сила! – вона взяла мене за руку. – Я так рада, що мій син знайшов своє щастя! – жінка навіть сльозу пустила, але її розчулення швидко змінилось черговою порцією дієвості. – Так, Вінфріде, не стій стовпом. Веди Алісоньку до столової, святкуватимемо…