Відносно спокійне життя

Моє життя було звичайним, як у будь-якого хлопця моїх років: я любив спорт, фільми ні про що, був в міру забезпечений, ненавидів навчання та повчання. Мені завжди було спокійно, адже я був як усі, це просто, це класно, це нормально. Життя завжди було казкою, гарні друзі, чудові звʼязки, веселі прогулянки, чого ще можна бажати? Вчився я середнє, там добре, тут погано, про навчання чесно кажучи не думав, вчитись залишилось зовсім мало, хоча може я давно не думав, навіть не знаю. Батьки не дуже палали моїм навчанням, то чому я сам повинен? Головне щоб людина була хороша, а я вважаю себе хорошою людиною: до людей не чіпляюсь, першим в бійку не йду, за спиною не обговорюю, навіть іноді кошенят біля свого будинку підгодовую. 

Мене звуть Марк, звичайний хлопець, котрий трохи любить пригоди на заднє місце. В цьому й були певні цікавивнки мого життя, я люблю щоб було весело, щоб було що згадати, випивка і дівки не так манять як ось гарненькі пригоди з яких можна ледь виплутатись. Ми з друзями часто в такі потрапляємо, тікаємо від скажених собак, охоронців на закинутих будівлях, голих безхатьок з шприцами, неадекватних літніх жінок з надто швидкими ногами. Це я називаю цікавим проведенням вільного часу, тут і спорт, і швидке мислення, і будування стратегії, одні плюси загалом. Мені завжди здавалось життя вільним, настільки вільним що я ніколи не хотів думати відпускати цю свободу. Ніякі кайди стосунків чи шлюбу не зможуть дати такого щастя як ось ці моменти зараз, не хочу навіть думати що буду змушений одружитись і жити з кимось бік до боку, це ж кара, я не хочу щоб мені казали що робити, чи тикали носом в помилки, недоліки...Що ж не будемо про це, я ще надто юний для цього, 15 років це тільки цвіт, чого поспішати? Поки в мене є достатньо, навіть кращий друг, хоча зараз це поняття обезцінилось, але я точно можу сказати Остап — мій кращий друг. Цей хлопець просто крутий, ми знаємось з ним з 3 класу, саме тоді він перевівся до нашої школи і як зійшлись з ним в дурному мисленні та й досі дружимо. Ми разом ходимо на футбол, на прогулянки, перебуваємо в одній компанії, наші мами добре знаються, тому я точно можу сказати — це обраний хлопець. Ми з ним хоч і мозок маємо один, але зовнішнє дуже відрізняємось, в нього я б сказав більш суворий вигляд, хоч характер тихий та спокійний, а я....ну може трохи буйний, хоч цей козел і каже що сильно, та хто його слухати буде. Дурний бугай, зате свій. 

Сьогодні ми знову грали в футбол, звичайне тренування, а всі запалені ніби граємо з найсильнішою командою. Я встиг добряче спітніти, граю в нападі, я б навіть сказав добре граю, мені подобається цим займатий, аромат поля, адреналін в грудях... чудове відчуття, саме через нього я розглядаю вонючих хлопців мого віку, певен я також не розами тхну, пробиваю захист рухаючись плавно, знову похвала. Я гарно справляюсь, а ось тим хто грав проти нас сказано тренуватись ще. Остап також з ними, мій брат не по крові, він грає файно, але його завжди віддають слабшим з думкою що він їх підтягне. Ті ж ставлять на оборону, дурники, стратегії зовсім немає, був би мій бро в атаці ситуація могла скластись інакше, але що ж...Їх проблеми, я йду відпочивати попиваючи водичку та з хитрою посмішкою дивлюсь на переможену команду, вони бухтять собі щосб під ніс, точно лають моє задоволення, лошки. Спостерігати як інші працюють навіть приємно, хоч я не люблю сидіти на лаві без діла, але ноги потребують відпочинку, я на нього заслужив. Годинку ще позаймаються лузери й будемо розходитись, якраз порахую їх помилки, цікаво чому вони настільки неуважні. Я думав що всіма водить адреналін, може помилився, байдуже, ще я таке не брав у голову. Поки сиджу думаю про домашку на завтра, вже три предмети відмінусував, лінуюсь, зроблю половину вправи з алгебри, а далі скажу що не зрозумів, англійську спишу у Саші, а біологію в інтернеті. Ну я ж голова, сам себе звільнив, можна за таке прогулянкою нагородити. Остап певне піде додому відпочивати, ганяють ним так, мов це він усе запоров, посміюсь потім з нього, не буде знати що мені його шкода. Проведу бідолаху додому, а сам зберу інших чувачків на пригоди, потім все йому розкажу й покажу.

Додому повертаючь о десятій вечора, ноги просто гудуть, набігався, находився, все як треба, ще й Катюха зробила файні фотографії, лягаю на ліжко та просто дивлючь у стелю задоволений, хіба це не ідеал життя? Мій спокій саме в такій обстановці де я провів увесь день, спочатку серед пітнілих хлопців, потім серед найкращих прогулянок. Тільки тепер після чудового дня я почуваюсь справді розслабленим. Можна навіть не думати про завтра, лише насолоджуватись сьогодні, бо таке життя правильне, бо після такого можна спати з спокійною душою і чистим серцем.