Відносно спокійне життя

Моє життя було звичайним, як у будь-якого хлопця моїх років: я любив спорт, фільми ні про що, був в міру забезпечений, ненавидів навчання та повчання. Мені завжди було спокійно, адже я був як усі, це просто, це класно, це нормально. Життя завжди було казкою, гарні друзі, чудові звʼязки, веселі прогулянки, чого ще можна бажати? Вчився я середньо, там добре, тут погано, про навчання чесно кажучи не думав, вчитись залишилось зовсім мало, хоча може я давно не думав, навіть не знаю. Батьки не дуже палали моїм навчанням, то чому я сам повинен? Головне щоб людина була хороша, а я вважаю себе хорошою людиною: до людей не чіпляюсь, першим в бійку не йду, за спиною не обговорюю, навіть іноді кошенят біля свого будинку підгодовую. 

Мене звуть Марк, звичайний хлопець, котрий трохи любить пригоди на заднє місце. В цьому й були певні цікавинки мого життя, я люблю щоб було весело, щоб було що згадати, випивка і дівки не так манять як ось гарненькі пригоди з яких можна ледь виплутатись. Ми з друзями часто в такі потрапляємо, тікаємо від скажених собак, охоронців на закинутих будівлях, голих безхатьок з шприцами, неадекватних літніх жінок з надто швидкими ногами. Це я називаю цікавим проведенням вільного часу, тут і спорт, і швидке мислення, і будування стратегії, одні плюси загалом. Мені завжди здавалось життя вільним, настільки вільним що я ніколи не хотів думати відпускати цю свободу. Ніякі кайди стосунків чи шлюбу не зможуть дати такого щастя як ось ці моменти зараз, не хочу навіть уявляти, що буду змушений одружитись і жити з кимось бік до боку, це ж кара, я не хочу щоб мені казали що робити, чи тикали носом в помилки, недоліки...Що ж не будемо про це, я ще надто юнийдля цього, 15 років це тільки цвіт, чого поспішати? Поки в мене є достатньо, навіть кращий друг, хоча зараз це поняття обезцінилось, але я точно можу сказати Остап — мій кращий друг. Цей хлопець просто крутий, ми знаємось з ним з 3 класу, саме тоді він перевівся до нашої школи і як я зійшовся з ним в дурному мисленні та й досі дружимо. Ми разом ходимо на футбол, на прогулянки, перебуваємо в одній компанії, наші мами добре знаються, тому я точно можу сказати — це обраний хлопець. Ми з ним хоч і мозок маємо один, але зовнішнє дуже відрізняємось, в нього я б сказав більш суворий вигляд, хоч характер тихий та спокійний, а я....ну може трохи буйний, хоч цей козел і каже що сильно, та хто його слухати буде. Дурний бугай, зате свій. 

Сьогодні ми знову грали в футбол, звичайне тренування, а всі запалені ніби граємо з найсильнішою командою. Я встиг добряче спітніти, граю в нападі, навіть сказав би файно граю, мені подобається цим займатий, аромат поля, адреналін в грудях... чудове відчуття, саме через нього я розглядаю вонючих хлопців мого віку, певен я також не розами тхну, пробиваю захист рухаючись плавно, знову похвала. Я гарно справляюсь, а ось тим хто грав проти нас сказано тренуватись ще. Остап також з ними, мій брат не по крові, він грає чудово, але його завжди віддають слабшим з думкою що він їх підтягне. Ті ж ставлять на оборону, дурники, стратегії зовсім немає, був би мій бро в атаці ситуація могла скластись інакше, але що ж...Їх проблеми, я йду відпочивати попиваючи водичку та з хитрою посмішкою дивлюсь на переможену команду, вони бухтять собі щось під носи, точно лають моє задоволення, лошки. Спостерігати як інші працюють навіть приємно, хоч я не люблю сидіти на лаві без діла, але ноги потребують відпочинку, я на нього заслужив. Годинку ще позаймаються лузери й будемо розходитись, якраз порахую їх помилки, цікаво чому вони настільки неуважні. Я думав що всіма водить адреналін, може помилився, байдуже, ще я таке не брав у голову. Поки сиджу думаю про домашку на завтра, вже три предмети відмінусував, лінуюсь, зроблю половину вправи з алгебри, а далі скажу що не зрозумів, англійську спишу у Саші, а біологію в інтернеті. Ну я ж голова, сам себе звільнив, можна за таке прогулянкою нагородити. Остап певне піде додому відпочивати, ганяють ним так, мов це він усе запоров, посміюсь потім з нього, не буде знати що мені його шкода. Проведу бідолаху додому, а сам зберу інших чувачків на пригоди, потім все йому розкажу й покажу.

Додому повертаючь о десятій вечора, ноги просто гудуть, набігався, находився, все як треба, ще й Катюха зробила файні фотографії, лягаю на ліжко та просто дивлючь у стелю задоволений, хіба це не ідеал життя? Мій спокій саме в такій обстановці де я провів увесь день, спочатку серед пітнілих хлопців, потім серед найкращих прогулянок. Тільки тепер після чудового дня я почуваюсь справді розслабленим. Можна навіть не думати про завтра, лише насолоджуватись сьогодні, бо таке життя правильне, бо після такого можна спати з спокійною душею і чистим серцем.

Ясний світанок прийшов надто швидко, я навіть не памʼятаю коли сон мене поглинув, що ж це напевне добрий знак, отже я прогулявся на славу. Мої ноги трохи боліли коли я піднявся з ліжка, кріпатура жгла, але вона навіть змусила мене посміхнутись та швидше попрямувати до ванної, щоб зайнятись своєю звичайною рутинок. Поглянув на себе в дзеркало та трохи потріпав волосся, так набагато краще, тепер треба зайнятись усім іншим: легкий душ, зуби та вмивання. Все це займало меньше години, зі зборами в мене проблем не було, тому одягнувся я також швидко, накинув кофту, штани та злегка приснув одеколоном. Я взяв рюкзак, одягнув кровіски та нарешті вийшов з будинку, на лаві мене вже чекав Остап, він жив далі і все одно проходив повз мій будинок, ми давно ходимо разом. Він легенько махає мені рукою підіймаючись, схоже сьогодні він чекав не так довго як завжди, бо коли очікує більше 10 хвилин починає бурчати, хоча помітно що насправді не злиться, просто хоче вичитати мене.

Ми йдемо до школи розміреними кроками й поки мовчимо, нам обом ще треба прокинутись і ввімкнути мозок, хоч проведення часу після футболу у нас було різне, але голова загружена як в нього, так в мене, тому поки мовчанка. Я дивлюсь на нього, щоб переконатись що відпочив, на язиці вже починають зʼявлятись слова котрі по троху перетворюються в речення, я відкриваю рот та злегка зітхаю, посміхаюсь.