Розділ 46 — про альтернативні списки чеснот

Поки Йон-Мартін спішно йшов до мосту, встиг стати свідком динамічної сцени. Спочатку юнак, який розважав Лео, спустився до води по опорі моста, як по жердині, потім по ній піднявся — все це зі спритністю і грацією кішки. Наскільки Йон-Мартін зрозумів, цей акробатичний трюк був виконаний, щоб дістати для Лео качине перо, яке вітер гнав по поверхні ставка.

Але трюк закінчився невдало — зненацька юнак зірвався у воду. Втім, висота містка була настільки невеликою, що якоїсь серйозної шкоди, крім намокання одягу, ця ситуація спричинити не мала. І все ж Йон-Мартін перейшов на біг, щоб допомогти цьому зірвиголові.

Проте допомога не знадобилася. Принц ще не встиг підбігти до місця подій, а хлопець уже видерся по опорі на міст. І хоча з його щільного каптана стікала вода, виглядав хлопчина абсолютно щасливим. Він простягнув Лео перо, і щасливих усмішок стало на одну більше.

— Такого величезного у мене ще ніколи не було! — у юного художника очі горіли професійним азартом. Він видихнув: — Дякую, — і, обережно притискаючи перо до грудей, поспішив у бік майстерні.

Йон-Мартіна завжди дивувало, наскільки рано в цій дитині прокинулася захопленість мистецтвом. І не давала спокою сумна думка: чи не тому Лео так натхненно пішов у світ малювання, що в реальному світі зіткнувся з чимось поганим у найніжнішому віці. Бувають випробування, коли й доросла людина шукає місце, куди втекти. Йон-Мартін так і не знайшов, хоча об’їхав чи не все королівство... І, до речі, він привіз зі своїх мандрівок подарунок для Лео. Але коли вже малюк втік, віддасть потім. Поки що принцу хотілося поговорити з другим учасником подій.

— Оце вже не думав, що зустріну тебе знову, коли ти, як і минулого разу, забиратимеш у вітру те, що він вирішив зробити своєю іграшкою, — зауважив принц з іронією, підходячи до юнака. — Ти не забився?

— Я залишався неушкодженим і за гірших обставин, — безтурботно відмахнувся той, хоча Йон-Мартін встиг помітити садна на його долоні.

Хлопець викликав у нього палку цікавість. Терзали підозри, що він не такий простий, як здається.

— Мабуть, залишу вас насолоджуватися цим чудовим днем, а сам відлучуся привести себе до ладу, — хитро попрощався шибайголова і попрямував у бік замку.

Йон-Мартін не хотів давати йому втекти — вирішив пройтися разом з ним.

— Минулого разу ми розлучилися, так і не познайомившись. Сподіваюся, сьогодні ти назвеш своє ім'я?

— Мене звуть Боббі, — він зробив жартівливий жест, схожий на реверанс, яким артисти вітають публіку. — А пана?

— Йон-Мартін.

Іронічна усмішка зійшла з обличчя Боббі, а на її місце прийшло здивування.

— Принц Йон-Мартін?

— Так, — кивнув принц.

Якби знайомство відбулося ще там, у лісі, можливо, він не назвав би свого справжнього імені. Йон-Мартін подорожував королівством інкогніто. Йому не хотілося привертати до себе увагу і всюди зустрічати щире чи награне обожнювання та чинопоклоніння. Але тут, у замку, настав час ставати самим собою. Однак це не означало, що він скучив за пихатістю і манірністю світського життя. У спілкуванні з цим юнаком йому хотілося б зберегти безпосередність і легкість, яка виникла ще при їхній першій зустрічі. Він продовжив розмову у тому ж іронічному тоні, з якого починав.

— Чому ти не знімеш каптан? Без нього просохнеш набагато швидше. Чи це ти спеціально пірнув у ставок в одязі, щоб охолодитися?

Сонце сьогодні палило безжально. Йон-Мартін і сам би не проти був залізти у ставок. Але ось що дивно: чому в такий спекотний день Боббі вийшов на прогулянку в такому щільному каптані?

— Ви маєте рацію, ваша високосте, я стрибнув у воду, щоб охолодитися. І весь час, поки мій одяг залишатиметься вологим, я не ризикую перегрітися на сонці, на відміну від вас.

Йон-Мартін посміхнувся. Ще при першій зустрічі він звернув увагу, який цей зірвиголова гострий на язик. А зараз принц із задоволенням відзначив, що Боббі, хоч і дізнався, що перед ним член королівської сім'ї, не став скутим чи улесливим. Рідко хто з простих юнаків залишився б таким безпосереднім у подібній ситуації. І це ще більше підігрівало до нього інтерес.

— Ти такий спритний, Боббі. Де навчався акробатичним трюкам?

— Протягом певного часу я мандрував королівством із бродячими артистами.

Це багато що пояснювало. Похідне життя вчить простоті і водночас дає відчути свободу.

— А яким чином ти опинився в замку?

— Зараз я… служу пані Емі, яка прибула до замку за оголошенням.

— Пані Емі? Це та загадкова діва, про неймовірну красу якої вже шепочеться весь замок?

— У моїй пані головне — не краса, — лукавинка блиснула в очах Боббі.

— Я вважаю, що в будь-якій діві краса не головне, — посміхнувся Йон-Мартін.

— О, напевно, ви, як і ваш брат, вважаєте обов'язковим для діви мати багато чеснот: не лише красу, а й уміння грати в кінне поло та чунайські шашки, володіти флейтою та губною гармошкою.

— Що я чую? Іронію? Тебе веселить список чеснот ідеальної нареченої короля? — Йон-Мартін отримував задоволення від живих емоцій Боббі. — І хоча ти ще дуже юний, але все ж, коли-небудь прийде час задуматися про шлюб. Що ж захочеш бачити у своїй обраниці?

— Коли і якщо я захочу пов'язати з кимось своє життя, мабуть, не буду таким суворим, як його величність. Мені буде достатньо однієї чесноти.

— Лише однієї? Якої саме?

— Вірності.

Останнє було сказано без іронії. І було сказано так, ніби Боббі знає ціну цьому безцінному слову, ніби вже стикався зі зрадою. Напевно, список Йон-Мартіна виглядав би точно так само. Дивно, що їхні думки у цьому питанні збігалися.

Принц несподівано відчув якесь незрозуміле почуття до цього юнака — інтерес, що посилюється, і бажання пізнати його ближче. Спритний у рухах і майстерний у словесних баталіях шибеник криє в собі якусь загадку, яку хочеться розгадати.

— А твоя пані має всі чесноти, згадані в оголошенні?