Розділ 43 — про те, якими бувають шлюбні пропозиції

Ліда ще не була знайома з королівським садівником, але могла сміливо назвати його талановитим повелителем рослинного світу. По всій прилеглій до замку території росли неймовірно красиві кущі, схожі на гортензію. Вони цвіли гронами гігантських розмірів і були настільки густими, що чудово виконували роль живоплотів. Тераса по периметру теж була обсаджена цими квітучими красенями. І саме з середини одного з кущів долинав цей дивний переливчастий звук, схожий на сигнал смартфона, який замовк ще до того, як Ліда підскочила до його джерела.

Звичайно ж, ніякого смартфона вона в чагарниках не знайшла, хоч і старанно розсунула гілки і влізла мало не всередину куща, ризикуючи порвати одяг. Тільки пташку якусь сполохала і на цьому все. Або, можливо, це була якась інша крилата живність — Ліда не встигла нормально роздивитися, надто вже швидко та полетіла.

Для годиться вона ще трохи понишпорила в кущах, сподіваючись, що, можливо, все ж таки відшукає щось цікаве. І ось коли остаточно стало зрозуміло, що пошуки марні, і вона на напівзігнутих, розпатлана і розпалена адреналіном, заднім ходом вибралася з куща, над її вухом прозвучало:

— Дозвольте поцікавитися, чому я щойно був свідком.

Ліда різко розвернулася і мимоволі вперлася руками в могутню грудну клітку, яка, хто б сумнівався, належала королю. А як інакше вона могла втриматися на ногах, якщо він залишив їй лише мінімальний простір між собою та кущем?

— Чому ви підійшли так безшумно? — обурилася Ліда.

Крізь тонку тканину сорочки вона відчувала приємну пружність його м'язів, і це теж її категорично обурювало.

— Я перший запитав, — лінива задоволена посмішка не сходила з його обличчя. — Навіщо ви залізли в кущі?

Ліда здогадувалася, що зі сторони її копирсання в чагарниках виглядало дуже неоднозначно, але ж не можна настільки відверто демонструвати, яке задоволення йому принесла ця сцена.

— А ви хіба не чули дивної мелодії? — Ліда спробувала перенаправити хід його думок до суті питання.

— Чув. Хоч і не дуже виразно. І що це було?

— Не знаю. Але звучало, як вітання звідти, звідки я родом.

Король кивнув, ніби саме такої відповіді й чекав. Тоді Ліда не зрозуміла, чого б це. І лише вночі, коли дещо станеться, вона зрозуміє що до чого. Хоча насправді про все можна було здогадатися відразу, але їй заважала думати близькість цього цинічного взірця чоловічої харизми. Він знову безсоромно пах м'ятою і свіжістю, чим дражнив її нюхові рецептори. І до цього ароматного задоволення додавалося ще й тактильне — адже він так і не подумав відступити хоча б на крок і Ліді доводилося вибирати: звалитися в кущ або продовжувати спиратися на його м'язисті рельєфи.

І вже зовсім неприпустимо хвилюючими та неймовірно безцеремонними Ліда вирішила вважати його спроби зняти з її волосся сухе листя.

— Наступного разу, коли вирішите прикрасити зачіску чимось природним, дайте знати, я пришлю вам троянди, — його посмішка продовжувала бути знущальною, але пальці, що виплутували листя з волосся, були ніжними, і Ліду цей хвилюючий контраст остаточно добив.

Вона хитнула головою в спробі струсити і листя, і його руки, і зуміла таки спритно прослизнути в просвіт між кущем і королем.

Задоволена своєю маленькою перемогою, Ліда повернулася до крісла, де поряд на столику на неї чекали книги. Врешті-решт, дадуть їй сьогодні хоч трохи підготуватися до горезвісної великої ради?

Король простежив за її маневром і без довгих роздумів зайняв сусіднє крісло. З кишені бриджів він дістав складений у кілька разів "Королівський вісник" і, розгорнувши, демонстративно почав читати.

— Хочу освіжити в пам'яті список чеснот, які повинна мати моя наречена.

Ліда теж відкрила одну з книг, показуючи, що, взагалі-то, зайнята, проте все ж поцікавилася:

— І що ж спонукало вас освіжити пам'ять?

— Я чув, що вже п'ять панянок прибули до замку. Мене хвилює думка, чи хоча б одна з них має хоч одну з перелічених чеснот, — король, визирнувши з-за газети, саркастично підняв брову. — Ось, наприклад, — він тицьнув пальцем в один із рядків, — у чунайські шашки вони грати вміють?

А дівчат, виходить, уже п'ять? Зранку було три. Але Ліда цьому тільки зраділа: що більше, то краще.

— Ви за цим і прийшли? Висловити сумніви у прекрасних дівах? — присоромила вона короля. І хоча його скепсис був небезпідставним, запевнила: — Звичайно ж, діви, які прибули за оголошенням, мають усі необхідні чесноти, але ми проведемо конкурс, щоб вашою нареченою стала найкраща з них.

При слові "наречена" король не посоромився скривитися. А далі видав фразу, від якої морщитися довелося вже Ліді.

— А до речі, у вас теж є наречений.

— Що-о??!!

— Принаймні один із мешканців замку стверджує, що ви маєте до нього симпатію, і просить благословити ваш шлюб.

Ліда просто остовпіла від шоку. Напевно, динозавр, що пролітає повз, здивував би її менше, ніж ця новини. За своє життя вона тричі отримувала пропозицію руки та серця, і лише одна з них через свою безглуздість і несподіваність була чимось схожа на це. Арт-дизайнер Валентин якось ні сіло ні впало запросив її в кафе, нібито премію відсвяткувати, а там і приголомшив: "Давай одружимося". Щоправда, одразу попередив, що йдеться про фіктивний шлюб. Його бабуся обіцяла йому дарчу на квартиру, якщо він "зійдеться з нормальною дівчиною та створить сім'ю". Нормально?

Цікаво, а місцевому «нареченому» що від Ліди потрібно?

— І хто ж він, цей мешканець замку, який безсовісно ввів вас в оману з приводу моєї симпатії до нього? — вона глянула на короля погрозливо. Чисто для профілактики. Певна річ, що, імовірно, його вини у виникненні шлюбних намірів несподіваного "нареченого" немає, але нехай не розслабляється.

— Ви навіть не здогадуєтеся, про кого мова? Хочете сказати, жоден чоловік не викликає у вас симпатії?

— У мене багато хто викликає симпатію: від нашого чудового кухаря Флоренса, який вміє строго дотримуватися інструкцій, до нашого неймовірного художника Фелікса, який підкорив мене своїм талантом. Але це не той вид симпатії, який ви маєте на увазі.