Розділ 40 — про те, які бувають збіги

— Підготовка до балу йде повним ходом, — Нессі прийшла до Ліди з самого ранку, щоб традиційно поділитися свіжими новинами та розповісти про виконану роботу. — Придворні музиканти налаштували свої інструменти та проводять перші репетиції. Шеф-кухар складає меню. Надіслано запрошення найкращим столичним флористам взяти участь у прикрашанні замку. Придворні кравчині вже завалені замовленнями.

Ліді залишалося лише кивати. Схоже, організація балу в надійних руках. Єдиний процес, який їй не хотілося залишати без нагляду, — це складання меню. Нессі пообіцяла, що найближчим часом організує зустріч із Флоренсом, щоб узгодити будь-які деталі.

— А зараз головна новина, — помічниця витримала невелику паузу для розпалення інтриги і видала: — Сьогодні вранці одна за одною прибули вже три претендентки на руку і серце його величності.

— Цілих три?! — зраділа Ліда

— Так, — посміхнулася на весь рот Нессі. — Ми з моїм благовірним особисто зустрічали кожну й простежили, щоб пані Улань не мала жодного шансу налякати гостей. Одна з претенденток прибула без почту, дві інші з солідним ескортом. Усіх прибулих разом із їхнім супроводом розмістили у найкращих покоях південного крила замку, де вони матимуть можливість відпочити та підготуватися до зустрічі з тобою.

Ліда встигла здивуватися, чому дівчата повинні готуватися з нею зустрітися, коли згадала, що за їхнім з Нессі задумом перший відсів претенденток має робити саме Ліда.

— Яке вони справили на тебе враження? — поцікавилася вона.

— Як мінімум, одна з них має щонайменше одну чесноту, згадану в списку його величності, — обнадіяла Нессі. — Та діва, яка прибула без почту, надзвичайно вродлива.

Вже дещо.

— Я призначила їм аудієнцію опівдні. А ще наш художник Фелікс дуже хоче поговорити з тобою.

— Фелікса не змушуватимемо чекати, — Ліді він дуже імпонував і вона була не проти, щоб він міг прийти до неї будь-якої миті і без якогось додаткового узгодження.

Фелікс з'явився не з порожніми руками — приніс дві роботи. Він виглядав вкрай схвильованим, ніби трапилося щось, що вразило його до глибини душі. Втім, він майже завжди виглядав схвильованим і враженим, що, мабуть, було особливістю його творчої натури.

— Моя прекрасна музо, мені потрібна твоя порада, — почав він.

— Розповідай, що трапилося, — тепло усміхнулася йому Ліда.

— Почалося все цілком буденно, — Фелікс заходився міряти кабінет кроками, навіть не помітив запрошення сісти на софу. — Пам'ятаєш, я збирався написати портрет Беладонни?

— Звісно, ​​пам'ятаю. Вона повинна була бути увічнена в твоєму безсмертному творінні, яке втішало б короля, якби рудій красуні надумалося знову на якийсь час зникнути.

— Саме так! Сьогодні з самого ранку, незважаючи на грозу, я почав реалізовувати свою ідею. Лео теж приєднався до мене. Він любить малювати з натури.

Вже після цього короткого вступу Ліда здогадалася, що дві роботи, які Фелікс тримає в руках, — це два портрети Беладонни: один у виконанні художника, а другий у виконанні його учня.

— Ми знайшли Беладонну, коли вона відпочивала у кріслі на терасі, розклали мольберти і взялися до роботи. Але тільки-но кішка зрозуміла, що наша увага зосереджена на ній, вирішила залишити своє затишне місце. Можна було б відкласти роботу, але я бачив, як Лео захопився ідеєю. Тому ми прийняли рішення прослідувати за Беладонною в надії, що їй набридне прогулянка і вона знову приляже десь відпочити.

Так, натурниця-модель з Беладонни ніяка.

— Знала б ти, моя музо, скільки кіл нам довелося намотати по замку, перш ніж Беладонні раптом надумалося прогулятися ще й парком. Добре, що дощ на той час почав стихати. Зрештою, вона зайшла в дику частину парку, облюбувала там старий пень і завмерла на ньому в монументальній позі, ніби спеціально вирішила тут позувати.

Фелікс простягнув Ліді одну з робіт.

— Ось мій малюнок.

Геніальний художник геніальний в усьому, навіть коли просто малює кішку на пні у післягрозовому туманці старого лісу.

— Як гарно, — захоплено видихнула Ліда.

— А тепер, моя музо, поглянь, що намалював Лео, — Фелікс простягнув їй другу роботу.

Неймовірно! Ліда з подивом почала роздивлятися другий не менш талановито виконаний малюнок. На ньому теж був зображений туманний ліс, а у центрі композиції пень. Тільки на пні замість кішки була намальована дівчина. У простій легкій світлій сукні з розпущеним волоссям вона сиділа, обхопивши коліна руками. Її великі виразні сірі очі дивилися задумливо. Вони робили її старшою. Якби не очі, їй можна було б дати років дев'ятнадцять-двадцять.

— Бачиш цей медальйон? — Фелікс показав на шию дівчини. — Такий самий був у Лео, коли його привела в замок Беладонна. Я знаєш, що подумав? А раптом це картина з його минулого. Що, як він щось згадав?

Хвилювання Фелікса передалося і Ліді.

— А як він пояснив свій малюнок?

— Він нічого не зміг пояснити. Сказав, що малював так, як я його вчу — не те, що бачать очі, а те, що бачить серце.

Ліді подумалося, що здогад Фелікса, як би неймовірно він не виглядав, може виявитися недалеким від істини. Якісь деталі: чи ліс, чи пень, чи запах після грози, чи все разом — оживили спогади, що лежали у далеких куточках дитячої пам'яті. Але хто ця дівчина? Яку роль вона зіграла у долі маленького Лео?

— Тут є ще одна деталь, моя музо, бачиш? — Фелікс показав на верхню частину малюнка. — Якщо придивитися, стає помітно, що через пелену туману проступають контури якоїсь будови.

Так і є. Ліда уважно придивилася і побачила щось грандіозне, але, схоже, напівзруйноване. Занедбаний храм?

— На ваших з Лео нарисах зображені різні місця, чи не так? Просто дуже схожі, — припустила Ліда.

Фелікс малював з натури, а рукою Лео керувала розбурхана пам'ять. Схоже, колись малюк бував у цьому лісі біля руїн стародавнього храму. Що це за місце? Де воно?

— Я не знаю, що й думати, моя музо. Але такі юні генії, як Лео, мають дуже багату фантазію. І цей малюнок може бути цілком і повністю грою його уяви.