Розділ 36 — про легке дежавю

Є люди, які в стресовій ситуації губляться і впадають у ступор, а Ліду, як правило, навпаки, охоплювала жага діяльності. Коли вона побачила, як її сумочка, в якій лежала скринька з коконом, стрімко йде на дно, її ніби нечистий штовхнув під бік стрибнути у воду, щоб не дати цінному артефакту згинути в озерній безодні.

Тоді Ліда навіть не думала: а що як озеро виявиться жахливо глибоким? Вона просто зістрибнула з плоту і мертвою хваткою вчепилася в сумку. Тієї ж миті хтось мертвою хваткою вчепився в неї. Вона навіть не встигла зрозуміти, яким чином піднялася над водою і вже за мить сиділа на плоті, звісивши ноги у воду, а поруч по шию у воді стояв король і відфиркувався.

— Яка негідниця! — обурився він. — Справжня бестія! — погляд, спрямований на Ліду, горів адреналіном, проте Йон-Ален одразу дав іронічне пояснення своїм словам: — Це я про осу.

— Про кого ж іще? — погодилася Ліда. Вона теж дивилася на короля не зовсім індиферентно. Раптове незаплановане пірнання її теж дуже збадьорило. — Інших негідниць тут немає, крім тієї — смугастої, що зіпсувала нам вечерю.

Втім, її вже й сліду не було. Дрібні провокатори так і діють. Влаштують переполох — і в кущі.

Король ухопився за пліт у безпосередній близькості від Ліди і спритно піднявся на нього, нахабно намочивши бризками. Однак сенсу обурюватися не було — вона й так була мокра з ніг до голови. На щастя, вечір був дуже теплим і безвітряним, а отже, переохолодження Ліді не загрожує.

Вона дістала скриньку з сумки аби перевірити, чи все гаразд. На щастя, кришка була досить щільною і не відкрилася під час падіння.

— Метелику-співуну пощастило, що в нього така віддана відчайдушна хазяйка, — король сів поруч і теж звісив ноги у воду. — Якщо, звичайно, в коконі саме він.

Король виглядав уже майже незворушно, ніби нічого особливого не сталося. Не робив жодної спроби будь-яким чином прискорити процес стікання води з одягу та волосся. А Ліда, навпаки, почала поратися з пишною спідницею своєї сукні, намагаючись хоч трохи її віджати. Король спостерігав за її марними спробами з ледачим нахабним задоволенням.

— Допомогти? — він зібрав тканину спідниці в тугий джгут і вичавив із нього неабияку порцію води.

Все це робив теж із задоволеною посмішкою на обличчі. Складалося враження, що ця невдала частина вечері розглядається ним, як чи не найвдаліша.

— Чомусь схожому я вже нещодавно був свідком, — зауважив він, блукаючи поглядом по мокрому волоссю та іншим частинам тіла Ліди.

Її теж переслідувало відчуття легкого дежавю, то й що?

— Минулого разу, коли ми теж обоє були мокрими, — продовжила вона тему, яку він сам перший почав, — ви чомусь вважали за потрібне переслідувати мене з маніакальною завзятістю. Навіщо?

— Я був упевнений, що ви — шпигунка.

— Шпигунка? — здивувалася Ліда. — Хіба шпигунки не діють потай і непомітно? Проникають безтілесними тінями до якихось секретних архівів, а не звалюються зі страшним плеском у ванну, привертаючи до себе увагу.

— Зазвичай не звалюються, — погодився король. — Але тайнанські шпигунки мають свої прийоми.

— Які?

Він посміхнувся.

— Я впевнений, що ви знаєте про що мова. Чоловікам варто бути дуже обережними, якщо не хочуть потрапити в тенета.

Це був подвійний натяк. По-перше, на те, що Ліда — тайнанка, але до цього вона вже звикла. А по-друге, на те, що тайнанські дівчата здатні з легкістю причаровувати чоловіків, а це було чимось новим. Взагалі, що більше Ліда дізнавалася про тайнанців, то більше розгорялася її цікавість. Чи все, що про них розповідають, є міфами, далекими від істини?

— Я не тайнанка, — не полінувалася вона вкотре запевнити цього невіруючого Хому.

— Ви тайнанка, — посміхнувся він, — і ми обоє це знаємо. — Король вивільнив плед, на якому стояв посуд, і закутав ним Ліду. Залишивши руки на її плечах, він м'яко розвернув її до себе. Зловивши погляд, промовив все з тією ж посмішкою тільки хрипко: — Вас видають ваші красиві зелені очі і ваша пекельна тайнанська привабливість.

Прозвучало, як вирок. Або як комплімент. Або як погроза. Але чомусь замість того, щоб аналізувати його слова, Ліда вбирала відчуття. Теплий вечір, сутінки, тихий плескіт води, красивий сильний чоловік, дотик. Нехай через тканину товстого пледа, але Ліда відчувала його руки на плечах. Гарячі долоні. І легке відчуття, що в цього має бути якесь продовження, лоскотало нерви…

А, ні, це лоскотала шкіру якась мошка. Ліда змахнула її разом з усіма дивними відчуттями. У цей момент десь на березі хруснула гілка, і король теж переключив увагу з Ліди на навколишній світ.

— Хтось ще вирішив прогулятися до озера? — припустила вона.

Своїми короткозорими очима Ліда, звісно, не могла нічого нормально розгледіти в сутінках.

— Не думаю. Озеро не дарма називається Забороненим. Сильван суворо радить усім і кожному триматися від його берегів якнайдалі.

Ліда тільки посміхнулася. Вона не збиралася видавати Нессі, яка, судячи з її натяків, буває не проти провести тут час.

Не змовляючись, Ліда та король трохи помовчали, прислухаючись до звуків з берега, але більше нічого підозрілого не почули. Зате в повній тиші Ліда розрізнила ледь вловимий шерех, джерело якого було десь поруч. Скринька! Звук звідти! Ліда прочинила кришку і від несподіванки навіть здригнулася — з-під кришки різко випурхнуло ЩОСЬ.