Розділ 35 — про прекрасний вечір і смугасте чудовисько, яке його зіпсувало

Йон-Ален пришвартував пліт до самого берега і з цікавістю спостерігав, чи наважиться його радниця повечеряти прямо на плоті, чи наполягатиме, щоб пікнік пройшов на березі озера. Не вагаючись жодної секунди, вона підібрала спідниці і застрибнула на дерев'яну поверхню. Він уже встиг вивчити Лідію та майже не сумнівався, що так і буде. Якщо ситуація пропонує їй кілька варіантів, вона обере найризикованіший.

Йон-Ален поки що не вирішив, чи імпонує йому її авантюрна нотка та безстрашність, але його чомусь постійно тягнуло провокувати її на авантюрні вчинки. Саме цим і пояснювалося його бажання влаштувати вечерю тут, коли можна було це зробити на терасі.

Він дістав з кошика плед і розстелив на плоті.

— Сьогодні ця тканина замінить нам одночасно стільці та стіл, — запросив він її влаштуватися зручніше.

Спочатку вона опустила на плед свою жіночу торбочку, а потім уже опустилася сама. Йон-Ален відразу відштовхнув пліт від берега і застрибнув на нього. Пліт, плавно погойдуючись, рушив дрейфувати озером. Його рух по дзеркальній гладі був майже безшумний.

Йон-Ален швидко звик до нової хиткої реальності, а Лідії знадобився час. Вона ніяк не могла сісти зручно — заплуталася у спідницях. Він дивився на її борсання з посмішкою. Йон-Ален ніколи не міг зрозуміти жіночі вбрання. Їх ніби спеціально придумали настільки незручними, щоб без допомоги чоловіка діви не могли не те що залізти в сідло, а навіть просто сісти чи встати.

Якби на місці Лідії був хтось інший, мабуть, видовище було б кумедним та й годі, але в кожному русі цієї діви проявлялася її тайнанська сутність. Навіть її боротьба з власними спідницями була сповнена хвилюючої чуттєвості і виглядала спокусливо. Добре, що Йон-Ален непідвладний тайнанським чарам.

Закінчилося тим, що Лідії довелося підняти спідниці вище колін, вивільнивши ноги з нескінченних складок тканини, і погляду Йон-Алена відкрилася картина, яка б порадувала будь-який чоловічий погляд. Загалом і цього було вже досить, щоб вважати вечір приємним, але додавало задоволення і передчуття смачної вечері. Не могла ж виявитися несмачною страва, яка викликала стільки розмов.

Щойно Лідії вдалося повернути собі свободу рухів, вона почала викладати їжу з кошика, і незабаром вільна частина пледу перетворилася на вишукано накритий стіл.

 — У моїй країні оладки — досить відома страва, але я внесла кілька змін у класичний рецепт, — Лідія підчепила виделкою рум'яний коржик, вмочила у вазочку з чорничним сиропом і простягнула Йон-Алену.

— Я багато чув не найприємнішого про тайнанську кухню, — скептично зауважив він, проте прийняв з її рук виделку.

— Я не тайнанка, якщо ви про це, — вона поклала на свою тарілку кілька коржиків. — А що саме розповідають про тайнанську кухню?

— Тайнанці дуже люблять спеції. Їхні страви нестерпно гострі. І подейкують, що деякі їхні прянощі не лише обпалюють язик і губи, але також розпалюють жар іншого роду.

Лідія засміялася.

— Я вловила у вашому голосі не так осуд їхньої кухні, як цікавість, — вона відправила в рот змочений у сиропі шматочок коржика. — Якщо хочете, можу задовольнити вашу цікавість. Мені відомий рецепт однієї дуже гострої страви.

Вона була недалека від істини — Йон-Ален справді не відмовився б скуштувати те, що інші вважають кулінарним віроломством.

— А мені, окрім гострих, подобаються страви з ніжним смаком, — Лідія відправила до рота ще один шматочок коржика. — Оладки, наприклад. Мммммм… тануть у роті. Скуштуйте.

Йон-Ален послухався її заклику. Він з'їв один коржик, потім ще один і ще один. Лідія підібрала точну фразу — вони танули в роті. Його рука знову і знову тягнулася до частування.

— Дивлюся на вас і думаю, чому ви не включили до списку бажаних чеснот вашої майбутньої дружини кулінарні таланти, — з іронією поцікавилася Лідія. — Думаєте, чунайські шашки та кінне поло корисніші в сімейному житті?

— Можу додати до списку ще й цей талант, але гадаю, і того, що я перерахував, цілком достатньо, щоб не знайшлося жодної підходящої пані.

Йон-Ален був упевнений, що переграв свою радницю. Її прийом з газетою не допоможе. Весілля не буде ні за місяць, ні за два, ні за рік. Він розумівся на інтригах і підкилимних іграх. Куди юній зеленоокій тайнанці до нього? Ще жодному раднику не вдавалося вплинути на рішення Йон-Алена, змусити його зробити те, що він не хоче. Але він із задоволенням дивитиметься на її марні старання. За нею приємно спостерігати в усіх сенсах.

— Хоча з порадами у моєї радниці не склалося, але не можу не віддати належне чудовій страві, приготованій за її рецептом, — вирішив він похвалити Лідію.

Однак вона відреагувала на його комплімент дивно — раптом підскочила на ноги і скрикнула. Наступної миті він зрозумів, у чому причина — біля неї кружляла оса. І звідки тільки ця кусюча зараза взялася пізно ввечері?

— Не ворушіться, — порадив він, збираючись розправитися зі смугастим чудовиськом, щойно воно перестане хаотично мигтіти.

Лідія завмерла, але не надовго. Оса покружляла над її головою і спікірувала вниз, заплутавшись у копиці світло-каштанового волосся. Відчайдушно відмахуючись і крутячи головою, Лідія зробила кілька машинальних кроків, після яких пролунав сплеск.

— Там же скринька! — охнула Лідія, з жахом спостерігаючи, як її торбочка швидко йде під воду.

Наступної миті вона зістрибнула з плоту рятувати, наскільки Йон-Ален зрозумів, кокон метелика-співуна.

Як Сильван і думав, король у таку пізню годину вже пішов спочивати. Вікна його кабінету, як і вікна спальні, були темні. І коли розмова з його величністю перенеслася на ранок, Сильван вирішив зайнятися тим, чим займався щоночі — прихопив свою валізку і вирушив до Забороненого озера…