Розділ 34 — про те, куди може вести потайний хід

Ліду, певна річ, зацікавило, де король зібрався влаштувати вечерю і як це пов'язано з порушенням правил. Він запросив її прийти в його кабінет о десятій вечора, а далі, мовляв, проведе туди, де на них уже чекатимуть оладки. Вона була цілком упевнена, що готується якась каверза. Інакше чого б посмішка на монаршій фізіономії була такою хитрою, коли він озвучував запрошення. І, можливо, інша дівчина на її місці відмовилася б від запропонованої сумнівної пригоди, але Ліда приглушила боязкі протести своєї розсудливості і, щойно дзвін на вежі часу пробив десять разів, прийшла в призначене місце.

Король уже чекав на неї з великим кошиком у руках, вміст якого недовго залишався таємницею, бо Ліда відчула знайомий аромат оладок. Хіба не підозріло, що монарх-інтриган вирішив захопити вечерю з собою замість того, щоб розпорядитися подати страви куди слід? Запланований захід почав підозріло нагадувати пікнік. І цікавість Ліди спалахнула з новою силою.

— Я не зав'язуватиму вам очі, як минулого разу. Але майте на увазі, ніхто не повинен знати дорогу до того місця, куди я вас відведу, — попередив король.

Ліда була впевнена, що нічого такого в місці, вибраному для пікніка, немає. Король просто наганяє таємничості.

— Якщо я зрозумію, що це місце дійсно заслуговує режиму суворої таємності, то утримаюся розповідати про нього будь-кому, — пообіцяла вона мовчати, але тільки в тому випадку, якщо сама так вирішить.

— Браво, — засміявся король від її словесної еквілібристики.

— І якщо вже на те пішло, — додала Ліда, — не хочу вас засмутити, але чи знали ви, що будь-яка таємниця живе в цьому замку не довше кількох годин?

— Це тільки в тому випадку, якщо таємницю знає хоч одна діва, — парирував король.

Який махровий сексизм!

— Вийдемо з замку через потайний хід, — вирішив він розпочати турне. — Знаєте, де він розташований?

— Звідки мені знати? — здивувалася Ліда.

— От бачите, не всі таємниці живуть у замку не довше кількох годин.

Він щільно прикрив двері кабінету і підійшов до великого підлогового годинника в людський зріст, що стояв у ніші в дальньому кутку. Він показував п'ять хвилин на одинадцяту, і, вочевидь, правильно показував, але король пересунув стрілки так, щоб обидві вони: і велика, і маленька дивилися строго вниз. У годинниковому механізмі щось клацнуло, ніби навіть зламалося, але наступної миті стрілки, немов на пружні, знову повернулися у вихідне положення — почали показувати п'ять хвилин на одинадцяту.

— Прошу, — сказав король і натиснув на корпус годинника. Той відчинився, наче двері, відкриваючи прохід прямо в стіну.

Ого! Таке Ліда лише у фільмах бачила. Вона ступила в потайний хід слідом за королем.

— Навіщо ви розкрили мені таємницю вашого секретного ходу? — поцікавилася вона. — Ви ж вважаєте, що коли діва знає таємницю, то її знають усі.

— Про цей хід має бути відомо не лише королю, а й головному королівському раднику. Такою є традиція. Я в будь-якому разі повинен був вам його показати.

— Яка честь, — іронічно хмикнула Ліда.

Правду кажучи, прохід не сильно відрізнявся від будь-якого іншого замкового коридору. Те саме облицювання, ті ж світильники на стінах. Вона навіть запідозрила, що ніякий це не потаємний хід — просто королю захотілося один із виходів з кабінету оформити таким химерним чином.

Вони йшли досить довго. Опускалися сходами вниз, піднімалися вгору. Зрештою, опинилися біля дверей, які несподівано вивели до однієї з дальніх альтанок призамкового парку. Пф-ф. І це в них тут вважається потайним ходом? Мабуть, якийсь із предків короля придумав його, щоб таємно зустрічатися з якоюсь красунею в цій романтичній альтанці. Однак Ліді гріх було скаржитися. Місце виявилося цілком підходящим, щоб повечеряти. Тут був і витончений столик, і напівкруглий диван з безліччю подушок.

Але не так сталося як гадалося! Альтанка виявилася аж ніяк не кінцевою точкою їхнього маршруту.

— Звідси до місця, де ми вечерятимемо, ще близько півгодини шляху, — повідомив король і повів Ліду вузенькою стежкою до паркової гущавини.

Це була прогулянка, що запам'ятовується. Тут усюди росли високі кущі, які чимось нагадували квітучу гортензію. Тільки гортензія майже не пахне, а місцевий її різновид мав дивовижний аромат. І як це не дивно, квітки пахли яблуками.

Король, хоч це йому зазвичай не властиво, вирішив розважити Ліду милою світською бесідою — розповів історію парку. По суті, це не парк, а ліс. Замок був побудований на пагорбі, що був густо вкритий дубами та ялинами, а вся краса, яку можна бачити навколо, — це лише невелика відвойована у лісу територія.

Незабаром і справді навколишня природа стала схожа на лісові нетрі. І в Ліди виникло закономірне запитання, куди, власне, король її веде. Це ще пощастило, що на ногах у неї були її рідні зручні сандалії без підборів, у яких вона могла хоч цілий день ходити і не втомитися. І Ліда вже готувалася запитати у короля, який у них план: самим поїсти чи комарів погодувати, як раптом вона зрозуміла, що вони прийшли.

З невеликого пагорба відкрився дивовижний вид на крихітне лісове озеро. У Ліди аж дух перехопило від нереальної краси. Кришталево чиста вода у вечірніх сутінках здавалася майже дзеркальною. У ній тонуло темно-синє небо, що вже розгубило передзахідні фарби, а тому здавалося безмовно таємничим. Навколо озера розкинулися старі дуби та ялинки. Вони ніби обрамляли різьбленим парканом озерну гладь. Вдалині, ледь помітні в сизому тумані, виднілися силуети пагорбів. А вздовж берегів тут і там біліли ніжні голівки водяних лілій.

І тиша…

— Заборонене озеро, — промовив король тихо, ніби не хотів порушувати гармонію природної безмовності.

Заборонене? А чи не це озеро мала на увазі Нессі, коли натякала, що іноді деякі приписи лікаря можна й порушити. Якщо Ліда правильно зрозуміла, помічниця, а може, і не лише вона, іноді дозволяє собі водні процедури та сонячні ванни тут, на бережку.