Розділ 31 — про свіжий погляд на творчість

Цей аромат неможливо переплутати ні з чим — аромат свіжоспечених оладок з чорницею. Можете скільки завгодно оспівувати високу кухню з її вишуканими стравами, інноваціями і витонченою подачею, та тільки будь-хто, хто скуштує оладки, приготовані за рецептом Ліди, щиро стверджуватиме, що нічого смачнішого людство ще не придумало.

Саме це й звучало з вуст Фелікса, що з апетитом наминав частування. Якими тільки яскравими і хитромудрими епітетами не нагородив він сьогоднішню страву. З усією своєю творчою пристрастю він все налягав і налягав на оладки. І Лео не відставав.

Малюк, як і обіцяв, прийшов розділити полудень із Лідою, але прийшов не сам, а з опікуном. Це й логічно — вони ж як риба з водою нерозлучні. Лише свої маленькі таємні справи Лео вершить самотужки. Ліда такої обставини не врахувала — вона збиралася за полуденком вивідати у малюка деякі секрети. Проте анітрохи не пошкодувала, що ця солодка парочка навідалася до неї у повному складі. Секрети зачекають. Якби ви знали, яке це було задоволення — спостерігати, як Фелікс насолоджується оладками. Він жував їх, заплющивши очі, з блаженним виразом обличчя. Хто вже там як, а Ліда була з тих, кого розчулюють чоловіки, які вміють отримувати задоволення від їжі. Здавалося, що Фелікс готовий розцілувати будь-кого, хто причетний до створення сьогоднішнього кулінарного шедевра. А те, що до цієї авантюри причетна Ліда, для нього чомусь секретом уже не було. Та що тут у замку взагалі приховаєш?

— Моя прекрасна музо, ти і твоя кулінарна творчість — це сама досконалість, — не шкодував Фелікс патетики. — Боги не поскупилися обдарувати тебе талантом найвищого ґатунку.

Ліда слухала його промови з легкою усмішкою. З вуст художника всі його пишномовні компліменти звучали щиро.

— Зайвий раз переконуюся, як влучно вибрав сюжет для твого портрета. Моє геніальне художнє чуття підказало мені, як втілити на полотні те, що неможливо побачити.

Від скромності не помре. Але Ліду розчулювало у Феліксі навіть його самолюбування.

— То як ти мене зобразив?

Події, що посипалися на Ліду суцільним каменепадом, змусили забути про портрет, який Фелікс написав для ритуалу посвяти, але щойно про нього зайшла розмова, цікавість спалахнула з новою силою. Згадалося, як здивувалися високовельможі, коли картину відкрили їхньому погляду.

— Що я чую? — обурився Фелікс. — Моя чудова муза ще не бачила мого шедевру?

— Ні, — розвела руками Ліда.

— Тоді я мушу терміново тобі його презентувати, — він швидко розправився з останніми оладками і глянув на Лео: — Підеш з нами?

Малюк, який із задоволеною усмішкою вже теж спустошив свою тарілку, відповів:

— Ні, хочу до заходу сонця встигнути закінчити етюд.

Фелікс глянув на Лео з неприхованою гордістю, а Ліді пояснив:

— Він зараз працює над авторською технікою пошарових мазків.

Звучало як щось дуже професійне. У його шість років. Все-таки Лео — дуже незвичайна дитина. Хто ж його батьки? Де вони, чи живі?

Ліда з Феліксом провели його до майстерні, а самі попрямували до ритуальної зали родового джерела, де безсмертний витвір королівського художника знайшов своє місце. Дорогою Фелікс ділився своїми творчими планами.

— Хочу написати портрет Беладонни. Якщо вона знову на якийсь час зникне, його величність зможе скрасити очікування, милуючись її художнім образом.

— Чудова ідея, — підтримала Ліда. — Ця красуня гідна твого пензля.

Цікаво, чи бачив її король? Сьогодні вона постійно була в полі зору Ліди, а господареві на очі потрапила?

І варто було подумати про королівську улюбленицю, як вона знову майнула перед очима. Зайшла до зали родового джерела буквально на кілька секунд раніше за Ліду та Фелікса. Теж хоче портретом помилуватися?

Як виявилося, мистецтво її не дуже цікавило. Вона застрибнула на мармуровий бортик, який оздоблював джерело, і завмерла в царственій позі.

— У нішах праворуч — портрети королів Вавельдори, — почав екскурсію Фелікс, — а ліворуч — портрети головних королівських радників.

Ось до них, до портретів радників, він Ліду і повів. Вони йшли від картини до картини, ненадовго затримуючись біля кожної. Щиро кажучи, дивлячись на серйозні обличчя “наймудріших з мужів”, з їхньою поважною сивиною, з їхньою статечною величчю поз, можна й комплекс неповноцінності отримати. Залишалося сподіватися, що Фелікс хоч трохи пішов проти істини, використав художнє перебільшення і додав образу Ліди солідності, респектабельності і з десяток років.

— Це твій попередник — Софоклос, — Фелікс підвів її до передостаннього портрета.

З картини на світ дивився спокійний мудрий чоловік близько п'ятдесяти. Він був зображений у бібліотеці, в оточенні книг на тлі великого старовинного годинника. І нічого, зовсім нічого, не говорило, що цей чоловік міг бути замішаний у вкрай пікантній історії, сповненій пристрастей та інтриг. Може, Інеса трохи спотворила правду?

Галерея "наймудріших мужів" закінчувалася портретом Ліди. Ну, нарешті, цікавість буде вгамована.

— Як тобі, моя музо? — Фелікс завмер біля свого творіння.

І Ліда теж завмерла. Точніше, остовпіла. Тепер їй стало зрозуміло, чому реакція високовельмож на її портрет була такою неоднозначною. Вона здогадувалася, що Фелікс зобразив її якось нетрадиційно для радника, але щоб ТАК?!

У простій легкій літній сукні…

Боса…

З розпущеним волоссям, яким грає вітер…

Але головне, вона чомусь сиділа на гілці дерева.

Не питайте, чому Ліда залізла на дуб. Вона й гадки не мала, що Фелікс хотів цим сказати. Може, запитати у творця про його свіжий погляд на мистецтво? Може, слід поцікавитися, що йому заважало зобразити Ліду, яка працює у своєму кабінеті?

Сам він виглядав абсолютно задоволеним і гордим своїм творінням. Заради справедливості варто визнати, це дійсно була дуже красива робота. Польоту фантазії Фелікса можна позаздрити. Дівчина на полотні була такою зухвалою, вільною, неповторною, життєлюбною, може, трохи відчайдушною, такою, що може зважитися на казна-що, але точно не передбачуваною...