Розділ 26 — про закон Мерфі

От чому всі, хто любить червоний колір, такі категоричні? Чи це збіг? Ліда дивилася на пані Улань, одягнену в яскраво-червоний атлас, і в неї в голові виринала інша дама — Ельвіра Павлівна, яка працювала в офісі Ліди в бухгалтерії. Ельвіра Павлівна теж любила одяг полум'яних відтінків, вважала себе другою за важливістю персоною в офісі і всі свої фрази подавала у формі тверджень, які не підлягають сумніву.

Але яким би категоричним не було твердження пані Улань, Ліда все ж таки вирішила в ньому засумніватися.

— Чому ви вважаєте, що дружиною його величності стане ваша дочка?

— А хто ж іще? — сплеснула вона руками. — Ми належимо до найстарішого і найшанованішого роду королівства. В одному літописі провидця Яги, наш рід згадується тричі.

І хоча ім'я провидця було вимовлено з придихом, однак аргумент Ліду не вразив. Король жодним словом не обмовився ні про якого Яги, не дарма ж вона все протоколювала.

— Боюся, його величність не вважає приналежність до того чи іншого роду однією з необхідних умов…

— Як же не вважає?! — перебила пані Улань. — Хіба я була б призначена на таку високу посаду, якби для його величності приналежність до найповажнішого роду нічого не означала? Та й до того ж, — вона раптом усміхнулася якимось своїм думкам, — інших претенденток все одно не буде.

— Чому? — знову здивувалась Ліда її категоричності.

— Як це чому? Хіба не знаєте, замок проклятий. Після того, як Софоклос пре... — вона затнулася, замовкла ненадовго, підбираючи слова, — ...після того, як він так низько пав... з того часу тут не було жодного шлюбного процесу. Але моя дочка готова спробувати розірвати це замкнуте коло прокляття.

Ліда давно зауважила, що мешканці замку вкрай неохоче говорять про те, що ж таке сталося з Софоклосом. Пані Улань, мабуть, видала найбільше інформації. Тільки зрозуміліше не стало. Якщо вірити натякам Фелікса, в усьому винна жінка. Але в чому полягає гріх Софоклоса? У тому, що він її у когось відбив і кудись із нею втік? Відчайдушний, звичайно, вчинок як для людини з такою відповідальною посадою і в такому не наймолодшому віці, але й не сказати, щоб це було чимось украй неймовірним, чимось таким, про що навіть тихенько шепотітися не можна. Очевидно, в цій історії є ще якісь пікантні нюанси.

Цікавість була неабияк підігріта, але Ліда подумала, що не варто допитувати про це пані Улань. Краще вже, коли буде слушний момент, розговорити Нессі. А поки що треба було трохи охолодити категоричність гості.

— Пані Улань, газети вже розіслали в усі куточки королівства, і я думаю, знайдуться охочі відгукнутися на оголошення і прибути в замок.

Пані Категоричність щось хотіла заперечити, вже й повні груди повітря набрала, але Ліда, не роблячи жодної паузи, продовжила.

— Ваша дочка, певна річ, також може нарівні з усіма стати учасницею оглядин. У неї буде навіть невелика фора. Поки інші претендентки гають час у дорозі, вона може спробувати освоїти чунайські шашки.

Набране в груди повітря пані Улань видихнула з помітною досадою. Мабуть, зовсім не такої відповіді вона чекала. Проте здаватися не збиралася. Її мізки так бурхливо кипіли від інтенсивної роботи думок, що здавалося, навіть зачіска ворушиться. І поки її голова була зайнята пошуками нових аргументів, її рукам захотілося знову використати газету як віяло.

Ліда дивилася на сторінки, що тріпотіли перед нею, і раптом вони викликали у неї асоціацію з крилами метелика. Тієї ж миті її пробив холодний піт. Як вона могла забути? Цілий день сьогодні Ліда носила з собою скриньку з коконом, яку подарував король — не хотіла пропустити народження метелика. Однак, коли Нессі відволікла її зустріччю з нетерплячою відвідувачкою, всі думки про дивовижний артефакт вилетіли з голови, і Ліда рушила до кабінету, залишивши скриньку на столі у своїй кімнаті.

За законом Мерфі (а це, як відомо, один з основоположних законів всесвіту), якщо щось може статися будь-якої миті, воно обов'язково трапиться невчасно, не тоді, коли готовий і чекаєш. Швиденько попрощавшись із пані Улань, Ліда мало не бігом кинулася до своїх покоїв.

Вона ще тільки підходила до дверей, коли зрозуміла, що закон підлості таки спрацював. З-за дверей долинав шум. Причому, не якийсь там ледь вловимий шерех, а стукіт і гуркіт, ніби в кімнаті відбувається справжнє побоїще. А хіба метелик може видавати такі звуки? Що там взагалі відбувається? Уява одразу ж включилася і почала вимальовувати можливі варіанти, хто міг вилупитися з кокона. З міркувань безпеки Ліда не стала відчиняти двері, а лише ледве прочинила, щоб зазирнути в щілинку.

…і неабияк здивувалася від побаченого…